Почати хотілося б з декількох цифр, які красномовно свідчать про той шлях, який пройшла українська переробка молока з 1990 року.

Якщо в 1990 році було вироблено 24 млн т молока, з якого 18,5 млн т було направлено в переробку, то в 2017 році загальне виробництво молока в Україні склало 10,3 млн т. Перероблено заводами всього 4 млн т, з яких 2,7 млн ​​було отримано від сільгосппідприємств і 1,3 млн від господарств населення.

Виробництво основних молочних продуктів виглядає так:

Масло: 1990 – 440 тис.т , 2017 – близько 100 тис. т
Цільномолочна продукція: 1990 – 6 млн т, 2017 – 1 млн т

Зростання виробництва відбулося лише в категорії сирів. У 1990 було вироблено 120 тис тонн сиру, а в 2017 році ця цифра склала 160 тис. т. Але, за моїми оцінками, лише 60 тис. т – це дійсно сир, а 100 тис. т – сирний продукт.

Кількість молокопереробних заводів скоротилася з 447 в 1990 році до трохи більше 200 в 2017.

Окремо відзначу позитив, мабуть, єдиний за ці роки, який дав підприємствам поштовх до розвитку – це поява в Україні великих іноземних компаній, які принесли на ринок конкуренцію. Своїм підходом до ведення бізнесу вони підняли планку і змусили інші заводи прагнути відповідності стандартам, які демонстрували гіганти світового молочного бізнесу, що прийшли на український ринок : Danone, Lactalis, Savencia і інші. Хоча і до них в Україні були підприємства, які намагалися підтримувати високий рівень виробництва, але саме з приходом міжнародних компаній прийшло розуміння того, що необхідно пропонувати ринку нові продукти. А це означало інновації – технологічні та маркетингові, а також необхідність відстеження ринкових тенденцій і дій конкурентів.

На початку 2000-х мені здавалося, що ситуація в галузі змінюється, заводи технічно переоснащуються і галузь починає розвиватися. Але, на жаль, цього не сталося. Не всі українські підприємства впоралися з новими завданнями, деякі просто не усвідомили, що обстановка змінилася. Переробних підприємств ставало все менше і менше. У 2017 році відзвітували про господарську діяльність трохи більше 200 підприємств. Але тепер серед лідерів, крім міжнародних, є і українські компанії з високим рівнем виробництва і якісною продукцією, що піклуються про технічну модернізацію, технологічні інновації та сучасний маркетинг.

Важливо також пам’ятати про те, що на хвилі приватизації 90-х переробні підприємства перейшли в приватні руки і далі доля кожного з них, і, відповідно, галузі в цілому, стала залежати від того – які цілі переслідують власники і як вони їх домагаються.

Разом з ринком в галузь прийшли і «брудні» технології, наприклад, фальсифікація продукції, коли маркування не відповідає реальному складу продукту і відбувається заміна складових на інші, більш дешеві немолочні і т.п. Це відбувається тому, що в уявленні деяких власників успішне ведення бізнесу це не інновації і не маркетинг, а махінації. І «розвиток» йде саме в цьому напрямку. Якщо раніше основним способом фальсифікації була заміна молочного жиру на немолочний, то тепер з’явилися й інші. Наприклад, заміна молочного білка. З’явилися наші вітчизняні «кулібіни», які примудряються робити тонну кисломолочного сиру з 3 тонн молока. Це робиться з використанням російських технологій, в яких застосовуються спеціальні харчові волокна. І прийшли ці технології спочатку саме в прикордонні області – в першу чергу в Харківську. Такі технології використовують, наприклад, Богодухівський та Зміївський заводи.

Чи мають право на існування такі продукти? Мають. Але їм потрібно давати інші назви, такі, які не вводитимуть в оману покупця. Якщо покупець буде бачити назви «Імітаційний продукт» і «Натуральний продукт», він сам вирішить, що його більше влаштує. Адже відомо, що в Україні зараз найнижчі зарплати в Європі, і частина покупців, на жаль, змушена купувати імітаційні продукти. Крім того, вибір покупця обумовлено також його обізнаністю про відмінності таких продуктів. З ростом обізнаності змінюється і споживча поведінка. Наприклад, спреди. Зараз попит на спреди різко впав і покупець вважає за краще купувати натуральне масло, незважаючи на його високу ціну. Спреди зараз можна продавати, в основному, в таких місцях, де люди не дуже розуміють різницю між спредами і маслом. Думаю, прийде час, коли зміниться ставлення і до інших категорій продуктів. Це станеться, коли виросте купівельна спроможність наших людей.

Я по натурі оптиміст, але все одно повинен сказати, що картина з фальсифікаціями сумна. Власники молочних підприємств за ці роки нічого не зробили для того, щоб молочна галузь могла працювати в нормальному правовому полі. Та й власники ставляться один одного з недовірою, не розуміючи, що крім питань конкуренції, є і загальні галузеві інтереси, які потрібно відстоювати спільно. Щоб ринок був цивілізованим, потрібні загальні, визнані всіма правила гри. І над цим потрібно працювати тільки разом. Роз’єднаність і відсутність довіри один до одного не дозволяє галузі просунутися в напрямку створення цивілізованого ринку і ліквідації тіньового ринку молочних продуктів.

Можна сказати, що молочна промисловість продовжує працювати в складних умовах. Крім загальних для всієї країни економічних труднощів, в галузі залишається гострим питання дефіциту сировини, особливо якісної. Потужності багатьох існуючих заводів не здатні переробляти молочну сировину та виробляти конкурентну високоякісну продукцію, тому що вони не змінилися і, як і раніше, залишилися «совковими».

Що заважає?

Перейдемо до питання про те, що заважає галузі розвиватися активно і скорочувати розрив у рівні оснащеності, скажімо, з Польщею, яка, на мій погляд, найкращий для нас приклад.

Молочна промисловість Польщі повністю модернізована. Безумовно, вплинуло входження Польщі в ЄС, що дало можливість польським молокозаводам 50% коштів для переоснащення отримати від Євросоюзу.

Але є й інші приклади. Болгарія теж член ЄС, і теж мала можливість отримання європейських коштів, але її навіть порівнювати не можна з Польщею за рівнем розвитку молочної галузі. У Болгарії до сих пір немає великих молокозаводів, немає великих молочних кооперативів. Чому ж в Польщі галузь рушила вперед, а в Болгарії ні? Тому що полякам не доводилося думати про сировину. Переробні заводи разом зі своїми постачальниками створили кооперативи, і проблема якості сировини стала проблемою тих, хто займається сировиною, а не молочних підприємств. І це принесло хороші результати. У Польщі 90% підприємств входять в молочні кооперативи.

В Україні немає жодного молочного кооперативу. І у переробників основна проблема – сировина, причому як кількість її, так і якість. Чому? Хто може змінити ситуацію?

На мою думку, в створенні кооперативу повинно бути зацікавлене, в першу чергу, переробне підприємство. Але ментальність більшості власників наших підприємств така, що вони не готові ділитися власністю, навіть якщо це дає додатковий стимул до розвитку. Власники хочуть бути самі собі господарями. Тому ідея кооперативів у нас належного розвитку не отримала.

Про головну перешкоду у розвитку галузі

Я впевнений, що одним з визначальних факторів розвитку галузі є моральні якості власників підприємств. Саме вони визначають вектор розвитку підприємства.

Зараз пройшло вже досить багато часу з моменту приватизації молокозаводів, щоб наочно бачити, як сильно залежить доля компанії від того, чим в першу чергу займається її власник, чи цікавить його перспектива розвитку бізнесу, чи є у нього розуміння того, як має розвиватися підприємство і наскільки важливі люди, які там працюють. Помилки власників та їх поверхневий погляд на управління складним молочним виробництвом призвели до кризи вже не одну українську компанію. Всім відомі приклади великих українських сирних компаній.

У той же час, є компанії, які в складних українських умовах розвиваються, цікавляться новими технологіями, знаходять можливості для модернізації і слідують ринковим запитам і правильній стратегії – це Люстдорф, КОМО, Молокія та інші. Їх успіх тільки підтверджує мою думку про вплив позиції власника і його відношення до перспективи розвитку компанії.

Успішний бізнес може бути побудований тільки там, де є моральні принципи. Якийсь час будь-яка компанія може розвиватися за рахунок якихось інших чинників, але в кінцевому підсумку такий бізнес ніколи не стане успішним. І напрямок розвитку, корпоративну культуру компанії завжди задає власник. В цьому відношенні мені було легко на ВАТ «Галактон», де були просунуті власники, які ставили ясні завдання. Вони не приховували, що купили бізнес, щоб підняти його і потім продати. А для того, щоб успішно продати, потрібно побудувати бізнес правильно і прозоро.

Говорячи про те, що заважає розвитку галузі, попутно згадаю і нещодавню ініціативу держави, яка чомусь подається як стимул для розвитку галузі. Маю на увазі ініціативу щодо відстрочення сплати ПДВ на імпортне обладнання на 1 рік. Відразу скажу, що такий підхід викликає тільки здивування. Цей “подарований”, нічим не обґрунтований рік нічого не вирішує, оскільки жодна модернізація, яка коштує кілька мільйонів доларів, не може окупитися за такий короткий час. Тому я думаю, що бажаючих модернізуватися на таких умовах не знайдеться.

До цієї ж теми, наприклад, відноситься рішення про наявність на кожному підприємстві локальних очисних споруд на кожному підприємстві, яке хараз готується  (в березні цього року повинен вийти наказ Мінрегіонбуду). Звичайні локальні очисні споруди коштують більше 1 мільйона доларів, іноді й кілька мільйонів. І підприємства зобов’язані будуть побудувати ці споруди не дивлячись на кризу і відсутність грошей. Фінансування галузі в умовах кризи немає, тому підприємства змушені будуть вилучити кошти з обороту. І це не вихід, оскільки дефіцит оборотних коштів може призвести до того, що підприємство просто зникне з ринку.

Я свого часу давав пропозиції по ПДВ на імпортне обладнання. А саме – ПДВ треба або взагалі скасовувати, або він повинен бути відстрочений не на рік, а на період амортизації. Якщо термін амортизації 10 років, підприємство зможе виплачувати суму ПДВ протягом цього часу.

В чиїх руках ініціатива

Що відбувається зараз? В черговий раз поновилися розмови про необхідність створення в Україні кооперативів – справжніх молочних кооперативів, в яких акціонерами повинні стати виробники молока і переробні підприємства.

З того, що я можу спостерігати, бачу, що ініціатива по створенню таких кооперативів зараз виходить від виробників молока. Нарощуючи виробництво якісної сировини, великі сучасні господарства з високорентабельним виробництвом хочуть гарантованого і стабільного збуту за ринковою ціною і участі в прибутку від переробки молока.

Переробники, звичайно, теж зацікавлені в тому, щоб завантажити свої потужності якісною молочною сировиною. Але не кожен готовий змінити звичну схему роботи, та й власники не готові ділитися власністю і прибутком. Крім того, створення кооперативу за участю переробного заводу і господарств – виробників молока вимагає чималих зусиль для подолання законодавчих перешкод. Їх чимало. Одне з них – недосконалість законодавства, що стосується кооперативів. Не всі готові до наполегливого ​​пошуку шляхів вирішення проблем.

Ідея, люди, гроші

Я не раз говорив, що для того, щоб здійснити будь-який проект, потрібні три речі: ідея, люди і гроші. Ідея створення в Україні справжніх молочних кооперативів виникла не вчора, вона обговорюється вже давно. Якщо раніше велику зацікавленість виявляли переробники, стурбовані низькою якістю і недостатньою кількістю сировини, то зараз, з ростом числа сучасних ферм, які нарощують виробництво якісного молока, саме виробники молока виявляють активність у створенні кооперативу зі «своїм» переробником.

Для успіху будь-якого проекту вважаю дуже важливим готовність професійних людей брати участь в проекті. Як визначити хто хороший технолог? Критерієм оцінки фахівця є стабільність якості продукції заводу, де він працює. Останнім часом для мене це КОМО і Звенигородський сирзавод (Savencia). А в категорії кисломолочної продукції це мультинаціональні компанії та українська компанія Люстдорф.

Напевно, варто зробити невеличкий відступ, і в який вже раз згадати про складну ситуацію в підготовці фахівців молочної галузі. Університети довгі роки не мали можливості знайомити студентів з передовими технологіями і забезпечувати їм прослуховування сучасних курсів в університетах Європи, які пішли в цьому питанні далеко вперед. Викладачі й самі не мають можливості бувати на сучасних заводах, постійно бути в курсі інновацій і давати студентам ті знання і навички, які їм дійсно будуть потрібні на виробництві.

Ситуація невідповідності підготовки майбутніх фахівців вимогам галузі триває вже дуже довго. Останні 20 років університети не провели оновлення матеріально-технічної бази. Крім того, викладають зараз студентам ті ж технології, що викладали і мені свого часу. Але молочна наука і виробництво пішли далеко вперед! Тому зараз, коли я думаю про те, скільки ж у нас висококласних молочних технологів, я можу назвати максимум 5 фахівців. Крім того, дуже важливою є кваліфікація так званої середньої виробничої ланки – начальника цеху, технологів, майстрів, які забезпечують стабільність і надійність виробництва. Висока кваліфікація цих людей полегшує роботу і топ-менеджерам компаній. Але тим не менше, говорячи про галузь взагалі, я вважаю, що проблема кваліфікації – вирішувана.

Що стосується третьої складової для здійснення проектів – грошей. У мене не викликає сумніву питання можливості фінансування нових проектів в молочній галузі, особливо кооперативів. Це перспективна тема, і я думаю, що для такого проекту не проблема знайти фінансування.

Вважаю, що ситуація, яку ми спостерігаємо зараз в галузі, неминуче призведе до вимушених змін. Будь-яка криза тягне за собою якісні зміни. Піде збиткова і аморальна корпоративна культура, яка вже привела багато компаній до фінансових проблем. З’являться нові гравці на ринку. Уже з’явилися невеликі підприємства, які виробляють непогану продукцію. Як позитивний приклад можу навести компанію «Гормолзавод №1» в Одесі. У власників не було великих коштів, тому це підприємство переробляє всього 25-30 т молока на добу. Але це сучасний молочний завод, який успішно розвивається.

Я думаю, що з одного боку, будуть з’являтися невеликі підприємства, з іншого – буде відбуватися зростання переробної потужності на існуючих великих і середніх заводах, які зараз недозавантажені.

І, звичайно, в Україні обов’язково з’являться справжні потужні молочні кооперативи, які об’єднають як сучасні господарства з виробництва молока, так і сучасні переробні підприємства. Це буде тоді, коли свої зусилля об’єднають люди, для яких слово «репутація» – не порожній звук.