Війна, розв‘язана росією проти України та всього цивілізованого світу, триває. За два місяці бойових дій завдано величезної шкоди економіці нашої країни, в тому числі і сільському господарству. Вимушено скоротилися посівні площі, блоковано морські порти, через які йшов основний потік продовольчого експорту. У світі заговорили про загрозу голоду, особливо в країнах, які залежать від постачання продовольчої продукції з України. Ціни на харчові продукти у світі зростають.

На тлі всіх трагічних подій, що відбуваються, вже зараз можна говорити, що молочна галузь України показала свою спроможність протистояти надзвичайним викликам і загрозам та забезпечувати випуск продукції навіть в умовах війни. І в цьому велика заслуга наших людей, які працюють в молочній галузі.

Загрози не минули, війна продовжується. Але після шокових перших днів молочні підприємства досить швидко відновили ланцюги постачання сировини, зберегли персонал, налагодили збут, в тому числі скориставшися можливістю продажів державі. Крім того, вони продовжують забезпечувати прямі поставки Збройним силам України та надають гуманітарну допомогу, направляючи молочну та іншу продукцію у прифронтові регіони. Заводи, що деякий час знаходилися на окупованій території, відновлюють роботу.

Обстріли тривають, загрози залишаються. Але ми повинні вже зараз думати про майбутнє галузі. Тому що я вважаю, що серед всіх сільськогосподарських галузей молочна промисловість – найбільш перспективна. Це, образно кажучи, курка, яка могла б нести золоті яйця. Але до сих пір акцент у сільгоспвиробництві у нас робився і робиться на рослинництві. На експорті пшениці та кукурудзи, власне, і будується імідж України як «годувальниці світу». Але ж експорт сировини майже нічого не дає розвитку країни. Про це ж і недавня публікація Юлії Свириденко, віце-прем‘єра, міністра економіки України в «Українській правді» – про кроки з відновлення економіки та важливість виробництва та експорту продукції з доданою вартістю. Абсолютно згодний з позицією Уряду, наданою у цьому матеріалі.

От тільки хотілося б зазначити, що коли мова йде про сільське господарство, то потрібно розуміти і враховувати особливості кожного його сектору, зокрема молочного тваринництва та його зв‘язку з переробкою. А у нас в СМПУ інколи, при спілкуванні з чиновниками, складається враження, що вони не розуміють специфіки і особливостей молочного виробництва. Адже корову не можна включити і виключити з процесу. Вона не може «почекати» прийняття якихось рішень чи постанов, вона буде вперто давати молоко, яке треба зразу ж переробляти. Кожного дня, без перерв і відпусток. Крім того, непогано було б пам’ятати, що молочне виробництво це бізнес. І існує він доти, доки є сенс його вести. Причому це бізнес особливий – він забезпечує продовольчу безпеку країни, що особливо важливо у такі часи, як ми переживаємо зараз. А це означає, що молочна галузь повинна мати підтримку держави. З цим до цього часу складалося не дуже, більше на папері, у численних заявах та програмах, де фінансування виділялося гамузом на різношерсту групу корів, равликів, свиней, кіз та бджіл. За такого відношення молочне тваринництво дійшло до такого стану, що утримання корів стало не просто бізнесом, а справою відчайдушних героїв.

Тому нам треба думати про майбутнє. Мати стратегію розвитку галузі з визначеною та зрозумілою для всіх участю та обов’язками держави. І обов‘язки ці повинні включати створення таких умов ведення бізнесу, щоб виробництво молока та його переробка були вигідними, а механізми державної підтримки галузі – зрозумілими та гарантованими. Адже ті природні та кліматичні умови, які має Україна, є виключно сприятливими для розвитку молочарства. Використання всіх наявних у нас ресурсів – родючої землі, існуючих традицій молочного скотарства, що спираються на сучасні досягнення технологій виробництва молока, наявність мережі переробних заводів та кваліфікованих людей з досвідом, – це те, що відкриває широкі можливості для розвитку молочної галузі. І це особливо важливо з огляду на перспективу приєднання України до ЄС.

Нещодавно у своєму інтерв’ю німецькому виданню Agrarzeitung Олександр Антон, генеральний секретар Європейської молочної асоціації, говорив про те, що в ЄС ціни на сире молоко наближаються до рекордних і при цьому не відбувається збільшення пропозиції. Це нове явище, яке свідчить про те, що навіть нинішні високі ціни на сире молоко ледве перекривають виробничі витрати, які постійно зростають. Говорячи про країни ЄС, він згадав також і про те, що угоди між торговельними мережами і постачальниками молочної продукції передбачають набагато нижчі ціни, ніж того вимагають молочні заводи. Він вважає, що за такого розвитку подій нещодавнє банкрутство бельгійської молочної компанії – це чіткий попереджувальний сигнал. Можу сказати, що в Україні переробники молока, крім суто внутрішніх, стикаються з тими ж проблемами – зростанням закупівельних цін на молоко, збільшенням виробничих витрат і складними неврегульованими відносинами заводів-постачальників з торговельними мережами.

Молочна галузь України, будуючи свої відносини з європейськими колегами, хотіла б знайти форми співпраці win-win. Перш за все, треба враховувати, що найважливішою проблемою української молочної галузі є недостатня кількість якісного молока-сировини, через що наші переробні заводи, як правило, працюють недовантаженими (хоча зараз кілька заводів повністю використовують свої потужності). І тут, я вважаю, потрібно подумати про створення прийнятних для європейських фермерів можливостей працювати тут, в Україні, сприяючи поширенню сучасних технологій та розвитку виробництва товарного молока. Причому мова йде про великі ферми, які в ЄС мало хто може собі дозволити.

У свою чергу, наша молокопереробна галузь хотіла б отримати допомогу в технологічному переоснащенні деяких підприємств для того, щоб вся українська продукція відповідала прийнятим в ЄС нормам якості та безпечності. Адже ми зацікавлені саме в експорті продукції з доданою вартістю. На які ринки? Це питання наполегливої роботи відповідних державних структур та маркетингових відділів самих підприємств-експортерів. Але ми повинні відходити від практики експорту біржових товарів якості «для країн СНД». Потрібно орієнтуватися на виробництво продукції високої якості, в тому числі продуктів глибокої переробки, яка влаштовувала б найвибагливіших споживачів у різних країнах світу.

Що стосується торговельних угод державного рівня, то вважаю, що в переговорах щодо торгівлі молочними продуктами з ЄС з української сторони повинні брати участь не тільки чиновники, але й обов‘язково – представники галузі. Адже галузь непроста, і потрібно глибоке розуміння її особливостей для того, щоб в угодах було збережено баланс інтересів.

Я впевнений, що приєднання української молочної галузі до європейської сім‘ї виробників молока і молочних продуктів сприятиме укріпленню як молочного ринку ЄС, так і нашого ринку, дасть можливість знизити ціни на продукцію для європейських і наших споживачів, збільшить стійкість європейської молочної галузі та дасть можливість піднятися на новий рівень багатьом нашим підприємствам. І робити перші кроки до зближення потрібно вже зараз.