У розмовах про створення молочних кооперативів, хто б їх не вів, причиною їх слабкої популярності в Україні найчастіше називають недолуге законодавство щодо створення цих об’єднань. Інколи виникає враження, що якби не це, то молочні кооперативи у нас би давно вже процвітали.

Спробуємо подивитися на ідею розвитку молочної кооперації інакше. Так само як селянин з кількома коровами чи сільгосппідприємство з молочним стадом, молочний кооператив має одну мету – заробляти гроші: або виробляючи молоко і продаючи його, або ж переробляючи вироблене молоко самому і продаючи вже готовий молочний продукт.

Для того, щоб молочний бізнес був ефективний, кожен вибирає доступну й зручну для нього форму господарювання, і це не обов’язково може бути кооператив. Приклад – успішні великі господарства, які зараз нарощують потужності і забезпечують українську переробку якісним молоком. Чи може бути для них цікавим створення молочного кооперативу, куди б увійшло кілька таких господарств і одне або кілька переробних підприємств? Залежить від обставин. Якщо переробник зацікавлений в налагоджених поставках великих обсягів сировини, а господарства – у надійному гарантованому збуті виробленого молока на закріплених договором вигідних умовах, то ніщо не заважає цим господарським одиницям укласти відповідну угоду і співпрацювати, хоч це і не буде називатися “кооперативом”. Власне, так всі і працюють, для переробного підприємства у цьому сценарії різниця тільки в динаміці зміни складу постачальників.

Ключовою відмінністю кооперативної співпраці від просто ділових відносин “постачальник – переробник” є довгостроковість відносин. Якщо якась із сторін не бажає зв’язувати себе зобов’язаннями і хоче залишити собі можливість змінити партнера як тільки з’явиться можливість продати молоко дорожче (виробник) або купити дешевше (переробник), ні про яку кооперацію, що базується саме на довгостроковості зобов’язань, мови йти не може. Виходить, що в такому випадку в ній ніхто не зацікавлений.

Що може підштовхнути крупнотоварних виробників молока до кооперації зараз? За існуючих умов дефіциту якісного молока, власне, майже нічого. Хоча сучасні економічні теорії розглядають також і ірраціональні аспекти економічної поведінки.

Якщо ж ситуація почне змінюватися, приміром, зростатиме кількість таких же потужних виробників молока і між ними гострішатиме конкуренція, або ж виникнуть умови, за яких можливостями України впритул зацікавляться великі світові молочні кооперативи, то ситуація може змінитися радикально.

Річний оборот (тільки по молочній продукції) американського кооперативу Dairy Farmers of America 13 млрд євро, новозеландського Fonterra 12,1 млрд євро, голландського FrieslandCampina 12,0 млрд євро, французького Sodiaal 5,1 млрд євро – найнижчий показник серед молочних кооперативів, що входять до світової топ двадцятки (дані Rabobank).

Будь кому важко конкурувати з важковаговиками молочного бізнесу, які мають багаторічний досвід і змогу вкладати великі гроші для налагоджування всього ланцюга молочного виробництва на сучасному рівні. Ми зараз не будемо аналізувати – за яких саме умов може скластися така ситуація, коли світові молочні кооперативи зможуть почати у тій чи іншій формі свою діяльність в Україні (ринок землі, рішення уряду і т.і.), але такий варіант розвитку молочного ринку України виключати не можна. Ось, наприклад, кооператив FrieslandCampina об’єднує майже 13 тисяч ферм, які розміщені не тільки у Нідерландах, а і у Бельгії та Німеччині і має 22 тисячі співробітників у 32 країнах світу. Або ArlaFoods: співпрацює з 11200 фермерами по всій Європі і на своєму сайті підкреслює, що вони є компанією, яка належить молочним фермерам. Це просто приклади того, що молочна кооперація глобалізована, і якщо голландський кооператив вкладає ресурси в молочну галузь, скажімо, далекого Пакистану (придбання Engro Foods), то чи випадуть з кола його інтересів можливості значно ближчої України?

Бізнес працює у тій формі господарювання, яка дає йому можливість ефективно функціонувати в існуючих умовах. Вводити якісь зміни (наприклад, переходити до кооперативного виробництва) має сенс тільки якщо стає очевидним, що це дасть змогу підвищити ефективність, отримати перевагу над конкурентами, втриматися на ринку або захопити більшу його частку тощо. Історія не надто ефективних спроб розвитку масової молочної кооперації в Україні підтверджує те, про що згадував Йєлле Зелстра, економіст молочного ринку з Wageningen R&D під час дискусії на конференції Молочний бізнес-2018: що кооператив, який потім розвивається, завжди створюється “знизу”, тобто безпосередньо зацікавленими у його створенні людьми, які є підприємливими і вміють домовлятися, бо мають спільний погляд на розвиток кооперативу і його перспективу. І – важливо – у них є причини, чому вони це роблять. Наприклад, в Голландії на початку ХХ століття молочні фермери були вимушені почати об’єднуватися. Голландці тоді добре заробляли, постачаючи великі обсяги масла на ринок Великобританії, і бажаючи заробляти ще більше почали нехтувати якістю. Данські фермери на тому ж ринку пропонували якісніше масло. Тобто, голландці почали втрачати звичний ринок і доходи. Це змусило їх шукати вихід і таким виходом стала кооперація.

В Україні ж ініціатива кооперації виробників молока до цього часу виходила, в основному, від переробних підприємств, які хотіли забезпечити своє виробництво якісною сировиною. Деякі молочні компанії пробували створювати молочні кооперативи, пристосовуючися до існуючого законодавства. Вони встановлювали в селах пункти приймання молока, організовували тренінги для селян і т.п. Оскільки законодавство завжди тримало переробників у певних рамках, створити “справжній” кооператив вони не могли, і тому й без того важка справа об’єднання селян навколо молочного бізнесу потребувала штучних юридичних вивертів для хоч якоїсь відповідності законодавству, яке до того ж весь час змінювалося. Змінюється воно і зараз.

До цивілізованого виробництва молока, в тому числі й через кооперацію, пробували залучати селян всілякі зарубіжні проекти, які проводили консультації, тренінги, розповідали про сучасні практики виробництва молока та надавали технічну допомогу. Незважаючи на обов’язкову умову таких проектів стосовно результату, який би був “sustainable”, масового поширення успішного досвіду не сталося.

Приклади останніх двох років – встановлення певних договірних відносин між групою сучасних молочних господарств з молокозаводами – це продовження руху в напрямку підвищення ефективності та забезпечення якості молока. Не так і важливо, чи називати це кооперативом у його традиційному визначенні, чи ні. Врешті, форм кооперації може бути багато.

Разом із тим, віддаючи належне ентузіастам, які в останні 10-15 років створювали  на селі умови для розвитку молочних кооперативів і досягли певного успіху, можна говорити про те, що в масштабах країни кооперація у виробництві молока все ж поки що не набула масового поширення. Чому?

Перш за все, очевидно, тому що самі селяни бажання кооперуватися не проявляли, не бачили сенсу, не вірили, не хотіли, не могли… Огріхи в кооперативному законодавстві теж заважали і заважають, але, мабуть, це також навряд чи можна вважати причиною. З’явися зараз ідеальний закон, чи почався би бурхливий ріст кількості молочних кооперативів? Навряд чи. Адже немає реальної причини – чому б саме виробники молока (будь-якої категорії) зараз мали кооперуватися? Дефіцит якісного молока на ринку і рентабельність виробництва до 40% створюють ситуацію, коли всіх все влаштовує. При цьому планування на далеку перспективу, як і раніше, неможливе. Тому можна припустити, що масова зацікавленість у кооперації з’явиться тоді, коли зміниться ринкова ситуація і матиме сенс довгострокове планування, бо саме воно відрізняє кооперативи. І коли реальна потреба в кооперації як реакція на виклики з’явиться саме у тих, хто вважатиме це необхідністю для свого бізнесу, з’являться і кооперативи.

Започаткування молочного бізнесу – витратна справа, яка під силу тільки тим, хто, крім грошей та терпіння, має відповідну підготовку та розуміння того, як виглядає сучасне молочне виробництво. Крім того, це відкладені на 7-8 років прибутки. Крупнотоварне виробництво молока серед інших сільгоспвиробництв – це “бізнес для багатих”, як теніс і гольф серед інших, демократичніших видів спорту, які не потребують дорогого спорядження та спеціальних площадок. Молочне фермерство потребує визначеності з власністю на землю, великих витрат з кількарічним терміном повернення інвестицій та кваліфікованого персоналу, готового жити в селі. Плюс – дуже важливо – гарантій держави про незмінність правил гри. І навіть тоді це бізнес з досить високими ризиками. Зважаючи на поточний стан справ із зазначеними умовами, важко очікувати бурхливого розвитку кооперації вже зараз.

Говорячи про різні категорії виробників молока, можна сказати, що, наприклад, потужні сільгосппідприємства кооперації зараз не потребують. На ринку, як і раніше, не вистачає якісного молока, рентабельність висока, збут забезпечений. Сильні господарства диктують умови. Їх кількість в останні роки зростає, збільшуючи частку якісного молока в загальних обсягах, що надходять на переробку.

У той же час, домогосподарства перестають займатися виснажливим утриманням худоби і ідея об’єднатися в кооперативи, особливо для виробництва молока, у селян не виникає, адже для заробітку є простіші способи: полишити село і перебратися у місто, або ж їхати на заробітки за кордон. Причому варто зазначити, що це явище характерне не тільки для України. Скорочення сільського населення відбувається і в Європі. “Український тиждень” (Максим Віхров) у статті “Українське село – вимирання чи еволюція?” пише наступне: “… схожі процеси відбуваються і в сільських регіонах ЄС. Там також мешкає близько третини населення Євросоюзу й так само, як в Україні, його кількість інтенсивно зменшується. За розрахунками демографів, до 2050 року населення європейських урбаністичних зон зросте більш ніж на 24 млн, натомість селян поменшає майже на 8 млн (Євростат). Найширше депопуляція охопила села Литви, Естонії, Болгарії, Латвії та Угорщини — там вимирають близько 80% сільських районів. За даними European Territorial Observatory Network, депопуляція пов’язана з тією ж соціально-економічною симптоматикою, що й в Україні: зменшення потенціалу місцевих ринків, зниження якості та доступності послуг, занепад інфраструктури, безробіття, старіння населення тощо. І так само, як в Україні, негативні соціально-економічні явища у європейському селі відчутніші, ніж у місті”.

Ця довга цитата наведена тому, що соціально-економічний стан села – дуже важливий фактор розвитку молочного виробництва. Як не крути, але молочні ферми, навіть найсучасніші, все ж таки розміщують не в містах, і логічно очікувати, що й працювати там будуть мешканці села. І яким буде статус цих ферм, чи входитимуть вони як господарська одиниця до кооперативу чи ні, навряд чи буде надто важливим для цих селян. У будь-якому варіанті організації бізнесу це буде просто їх місце роботи. А от для власників господарств/ферм приналежність до кооперативу може стати важливою, коли у них з’явиться вагома причина об’єднуватися з іншими фермерами і, можливо, з переробниками. І добре було б, щоб на той момент битви навколо кооперативного законодавства вже були позаду і фермери могли об’єднуватися, користуючися затвердженою державою логічною та зрозумілою процедурою, і далі вести свій бізнес згідно зі статутом свого власного кооперативу, розробленого і погодженого ними самими.

ІНФАГРО