Кенія – країна з внутрішнім попитом на молочну продукцію вдвічі більшим за пропозицію

Молочний сектор Кенії оцінюється в 14% сільськогосподарського ВВП країни. Молоко виробляють переважно дрібні власники корів, на цей сектор припадає 56% загального виробництва.

За оцінками, у секторі працює 1,8 мільйона дрібних власників корів (близько 80% виробників). Решта 44% молока надходить від великих комерційних ферм.

У Кенії є три основні системи виробництва: інтенсивне виробництво, коли тварини повністю утримуються на фермах (нульовий випас), відкриті випаси, де тварини пасуться у полях, та напівінтенсивні системи, де тварини частково утримуються без випасу та вивозяться на поля.

Молочна худоба в Кенії – це корови місцевих і екзотичних порід, а також порід від схрещування цих двох видів. В Кенії налічується понад п’ять мільйонів молочної худоби, яка щорічно дає приблизно 4 млн т молока. Прогнозується, що до 2050 року виробництво молока зросте приблизно на 150%.

У Кенії найбільше споживання молока на душу населення в Субсахарській Африці – 110 літрів. Очікується, що попит, який зараз становить 8 млн т, ще зростатиме зі збільшенням населення. Тому уряд визначив галузь пріоритетною у національній стратегії та планах, таких як Стратегія трансформації та зростання сільськогосподарського сектору (2019-2029) і Президентська програма Big Four Agenda. Є також генеральний план розвитку молочної галузі до 2030 року.

Сектор стикається зі значними проблемами, які впливають на реалізацію повного потенціалу. У результаті Кенії доводиться імпортувати продукцію із сусідніх країн, щоб задовольнити попит. Однією з причин слабкого розвитку галузі є низька середньорічна молочна продуктивність, яка коливається від шести до восьми літрів на корову на добу. Найбільша продуктивність досягається при інтенсивних системах виробництва. Низький рівень продуктивності праці підвищує собівартість продукції та впливає на конкурентоспроможність галузі.

Маркетинг молока та молочних продуктів залишається ключовим питанням галузі. Неформальний ринок домінує в сегменті сирого молока. Існує велика кількість дрібних виробників, не організованих в групи чи кооперативи.

Проте неофіційний ринок пропонує виробникам вищу віддачу. Ключова критика полягає в тому, що молоко є небезпечним через погані умови зберігання та транспортування або фальсифікацію.

Урядова політика заохочує створення доданої вартості та переробку кооперативами, але прогрес повільний через концентрацію ринку у переробці. Найбільший переробник контролює більше третини ринку, а два переробники контролюють решту дві третини ринку. Регулятор має весь час відстежувати ситуацію в структурі ринку, щоб гарантувати, що фермери отримають конкурентоспроможні ціни.

Щоб підтримати кооперативи у створенні доданої вартості, національний і окружний уряди роздали кооперативам охолоджувачі молока. Однак більшість із них залишаються центрами збору молока для переробників, і лише деякі з кооперативів займаються переробкою. Крім того, споживачі віддають перевагу імпорту молока та молочних продуктів із сусідніх країн, таких як Уганда, через нижчі ціни.

Інші проблеми, що впливають на цей сектор, включають доступ до капіталу як фермерів, так і учасників ланцюжка створення доданої вартості. Це перешкоджає значним інвестиціям у галузь. Крім того, погана якість сільських доріг негативно впливає на збір і доставку молока, особливо в сезони дощів.

ІНФАГРО за матеріалом theconversation.com

Останні новини: