Як впроваджується Директива ЄС про нечесні торгові практики в різних країнах

Термін Unfair Trade Practices (UTP) є відносно новим, хоча саме явище – нечесні торгові практики – існувало завжди.

Торгівля – це у першу чергу про обговорення ціни. Коли є кілька учасників переговорів, завжди є хтось зі слабшою переговорною силою, а хтось сильнішою. Якщо мова йде про продажі харчової продукції, то фермери і переробники як правило, вразливі, а найсильніші позиції завжди у торгівлі. Бо це остання ланка перед тим моментом, коли після вкладених всіма учасниками ланцюга коштів і зусиль, приходить споживач і віддає свої гроші за продукт, у виробництві та доставці якого брали участь і фермер, і переробник, і торгівля. Не рахуючи всіляких посередників.

Якщо говорити про молочну продукцію, то найсильнішою ланкою в ланцюгу виробництва і доставки продукції до споживача теж є торгівля. І саме переробним підприємствам доводиться виступати в позиції слабкого, коли треба домовлятися з торговельними мережами про збут. Тут і розквітають вже згадані «нечесні торгові практики», які, правда, рідко так називають. Навіть в законопроектах, які зараз знаходяться у Верховній Раді, і розроблені, щоб позбутися цих практик або хоча б ввести відносини торгівлі і постачальника в якісь цивілізовані рамки, перевагу віддано терміну  «недобросовісна конкуренція». Хоча насправді мова йде про прострочені платежі та скасування в останню хвилину замовлення на швидкопсувні продукти харчування, односторонні або ретроактивні зміни договорів або відмову від укладання письмових договорів, підписання окремих додаткових договорів, нічим не обґрунтовані вимоги оплати складських послуг, «бонуси» торговельних мереж і масу інших забаганок сильного – торгової мережі.

Не треба думати, що нечесні торгові практики це суто українське явище. Ні, ці перекоси в ланцюгу виробництва і доставки продукції споживачу, існували і існують на всіх ринках, у всіх країнах. Нечесні торговельні практики це не просто «несправедливо». В ЄС, наприклад, це не раз ставало причиною яскравих демонстрацій молочних фермерів, які опинялися на межі виживання при благополуччі інших учасників, особливо торгівлі. Фермери виливали молоко на дороги своїх країн, або навіть їздили для цього в Брюссель. Невдоволення постачальників сільгосптоварів і харчової продукції не можна було ігнорувати. І тоді, серед низки інших заходів, для врегулювання проблеми було розроблено положення, які в 2019 було викладено в Директиві  «Directive (EU) 2019/633 of the European Parliament and of the Council of 17 April 2019 on unfair trading practices in business-to-business relationships in the agricultural and food supply chain» (Директива Європарламенту і Ради ЄС 2019/633 від 17 квітня 2019 про нечесні торговельні практики у відносинах підприємств учасників ланцюга постачання сільськогосподарської і харчової продукції»). Директива повинна була стати запобіжником викривлень у бізнес відносинах і захистити учасників зі слабкою переговорною позицією. І зроблено це було для збереження стабільності харчової галузі, запобігання залежності від харчового імпорту, зміцнення своєї харчової галузі та її розвитку. Зроблено саме на рівні державних інституцій ЄС. Очевидно, тому що примусити сильного поступитися заради спільного блага, найбільш ефективно можна саме через закон.

Країни члени ЄС до травня 2021 року повинні були включити положення згаданої Директиви у свої законодавства. 12 країн не встигли виконати цю вимогу. Єврокомісії у липні прийшлося розсилати листи з нагадуванням про обов‘язки. У кожної з цих країн були свої причини для затримки і свої особливості впровадження правил Директиви у своє законодавство.

У Франції, наприклад, щорічно відбуваються збори рітейлерів з фермерами, де обговорюється ціна на продукцію. У 2021 році  «цінові баталії» відбувалися протягом кількох місяців і закінчилися вони прийняттям закону про оновлений порядок проведення цих щорічних зборів, який гарантує кращу процедуру і прозорість їх проведення, що, на думку законодавців, дасть можливість фермерам отримувати кращу ціну.

Німеччина пішла навіть далі, ніж це запропоновано Директивою. У свій закон «Про зміцнення організацій і ланцюгів поставок в агросекторі» у «чорний список практик» (тобто, безумовно заборонених) вона включила два пункти, які в Європейській директиві знаходяться в «сірому списку» (тобто, списку практик, які допускаються, якщо обидві сторони заздалегідь погодилися на це). Ці два пункти такі: мережі не мають права повертати непродані агро- або харчові продукти постачальнику без їх оплати і оплата складських послуг більше не може перекладатися на постачальника. До слова: в Німеччині 4 найбільші торговельні мережі тримають 76% ринку.

Поглянемо на Польщу. Польща не поспішала з перенесенням заходів із Директиви 2019/633 у своє законодавство. В країні ще у 2016 році було прийнято відповідний закон, який почав діяти в 2017 році, він і врегульовував питання відносин постачальників з торгівлею. Проте, в цьому законі не було жодної згадки про Директиву ЄС, хоча останні правки в нього вносили у 2020 році. Лише у листопаді 2021 було прийнято новий закон, який правильно запроваджує положення Директиви.

У той час як багато інших держав-членів ЄС впроваджували вимоги Директиви 2019/633, доповнюючи існуючі закони, у Польщі прийняли новий закон, що містить лише основні  вимоги директиви. Крім того, в законі передбачено штрафи у розмірі не більше ніж 3% від обороту попереднього року як для торгівлі, так і для постачальників.

До цього польський парламент та уряд мало що робили, щоб запобігти недобросовісним практикам торгівлі у ланцюжку постачання продуктів харчування. В останні роки це викликало часті протести виробників, які навіть призводили до блокування сполучення низки великих міст.  Ці протести були викликані виключно низькими закупівельними цінами на агропродукцію, які встановлювали дистриб’ютори та інші посередники. Більша частина провини покладалася на популярні мережі супермаркетів, які недоплачували своїм постачальникам, але при цьому отримували великий прибуток від продажів продуктів, які вони у них купували.

Новий закон, що врегульовує у Польщі питання відносин постачальників та торгівлі згідно з вимогами Директиви 2019/633, повинен був набрати чинності 24 грудня 2021.

Хвиля упорядкування питання з «нечесними торговими  практиками» (НТП) докотилася і до України. Ще у 2016 році Центр економічних стратегій провів дослідження «Чи слід регулювати взаємовідносини між торговельними мережами та їх постачальниками». Висновки було викладено в статті Марти Кузьмин «Великий роздріб: як навчити український рітейл чесним практикам». Висновок, який підсумовує аналіз плюсів та мінусів різних видів регулювання, такий: «Будь яка форма правил поведінки має свої переваги та обмеження, і це питання відкрите для дискусії. Проте факт існування правил в будь-якій формі краще для врегулювання НТП, аніж їх відсутність взагалі».

Нарешті у 2021 році, в результаті безпрецедентного ускладнення економічної ситуації та падіння рентабельності виробництва, активізувалися спроби постачальників харчових продуктів навести лад у бізнес-відносинах по всьому ланцюгу постачання, особливо відносин з торговельними мережами. У Верховну Раду протягом кількох місяців надійшло не менше 5 законопроектів, кожен з яких покликаний врегулювати певні  аспекти проблеми. Один із законопроектів (6068-3), було розроблено за участі представників молокопереробних підприємств, і автори,  крім врахування суто українських особливостей відносин постачальників з мережами, використали в ньому вимоги європейської Директиви 2019/633, резонно вважаючи, що спрямованість України на здобуття членства в ЄС потребує гармонізації українського законодавства з європейським. Та й взагалі – чому не скористатися тими напрацюваннями, які вже існують?

Так само, як і в ЄС, навряд чи прийняття закону про «нечесні торгові практики» («недобросовісну конкуренцію», якщо комусь так більше подобається) в Україні станеться гладко і без парламентських баталій. Адже тут задіяно інтереси  саме «сторони з сильною переговорною позицією», торгівлі. Але є професійні спілки постачальників, які останнім часом проявляють неабияку активність. А саме так, за активності європейських об’єднань і спілок вдалося прийняти Директиву 2019/633 у ЄС. Тож вдасться і нам. Український молочний бізнес, так само як і молочний бізнес країн ЄС, не хоче через неврегульованість відносин з торгівлею піддавати своїх виробників молока і молочної продукції зайвим ризикам та загрозам.

ІНФАГРО

Використано матеріали звіту «Unfair trading practices in the food supply chain: A literature review on methodologies, impacts and regulatory aspects» (European Commission), “Special CAPitals: The laggers and the leaders of the Unfair Trading Practices directive” (Euractive Network), “Чи слід регулювати взаємовідносини між торговельними мережами та їх постачальниками” (Центр економічних стратегій) та стаття Марти Кузьмин «Великий роздріб: як навчити український рітейл чесним практикам» (VOX Ukraine)

Останні новини: