Можна вічно спостерігати як горить вогонь, тече вода, і як українські молочники обговорюють ідею створення кооперативів

image

“Якщо в рамках діючого закону ви не можете здійснити якусь свою цінну фантазію, це означає, що вам треба підкоригувати свою фантазію, а не змінювати закон”.

Це було сказано недавно Катериною Шульман, відомим політологом, спеціалістом з питань законодавства. І говорилося це про речі дуже і дуже далекі від української молочної галузі. Але чомусь саме цей вислів згадується кожного разу, коли причетні до української молочної галузі знову і знову обговорюють проблему створення кооперативів. Так, саме проблему, тому що вже багато довгих років на всіх галузевих зібраннях проголошується, що основною перепоною для їх створення є недосконалість законодавства і саме це гальмує процес. Ті, хто пробує вже зараз робити якісь практичні кроки, вимушені викручуватися та використовувати всілякі штучні прийоми, щоб залишатися більш-менш законослухняними підприємцями.

За роки розмов про необхідність кооперації виробництво молока вже мінімум тричі пройшло традиційний трирічний цикл “зростання-спад”. У молочних фермерів були як періоди, коли вони тихо раділи високим закупівельним цінам на сировину, так і часи, коли вони голосно скаржилися на низькі. Тема створення кооперативів ніколи не втрачала, як то кажуть, актуальності. Але актуальність, що триває роками, викликає запитання: чи насправді питання кооперації таке вже актуальне, якщо його вирішенням можна нехтувати так довго? Можливо, є якісь альтернативи? Адже за роки розмов про кооперацію і недоліки законодавства все потужнішим ставав сегмент сільгосппідприємств, які нарощували виробництво високоякісного молока, збільшуючи свою частку в загальному виробництві молока в країні, і при цьому вони користувалися можливостями того законодавства яке існує, яким би недолугим воно не було.

Розвиток цього сегменту почався у 2009 році. До цього сільгосппідприємства тільки скорочували виробництво. Але з 2009 пішов зворотній процес, який стабільно триває й до сьогодні. Йому не змогла завадити навіть війна, хоча всі розуміють, що якби в країні був мир, то розвиток був би ще активніший. Виробництво у сільгосппідприємствах зростає за рахунок використання сучасних технологій, належної організації виробництва та забезпечення збільшення продуктивності корів. Так, і за рахунок фінансових можливостей та здатності до ризику їх власників.

Молоко від сілльгосппідприємств – бажана сировина для переробників, її частка у переробці постійно зростає і зараз становить 60% (у 2009 – 40%). Якість коштує грошей, тому ця сировина дорога. А оскільки її небагато, то дефіцит укріплює переговорні позиції сільгосппідприємств, але ставить на межу виживання молокозаводи, затиснуті між безальтернативною зв’язкою “дорога сировина – пустий гаманець українського споживача”.

Не секрет, що в Україні кількість молокозаводів скорочується. Фахівців молочної переробки теж не так уже й багато і вони прекрасно знають одне одного. Всі вони працюють в одній країні, в одній галузі, за однаковими правилами і проблеми у них також спільні. В тому числі і проблема забезпечення своїх підприємств якісною сировиною. Здавалося б, це повинно об’єднувати. Але коли говорять “переробники об’єдналися”, будьте певні – це коли хочуть звинуватити їх у змові по зниженню закупівельної ціни на молоко. В інших сферах чомусь ніякого об’єднання не спостерігається. Ні організаційного (в країні 4 професійних асоціації переробників під різними назвами), ні ідеологічного.

Тому, коли групи постачальників сировини починають спроби об’єднання в структуру “пул виробників + переробник” з перспективою переростання у кооператив за зразком світових Fonterra, Arla Foods і т.п., позиції переробників слабшають: з одного боку – перспектива ще більшого дефіциту якісної сировини, яку “кооператори” спрямують у “своє” переробне підприємство, з другого – поки що відносно невеликий ринковий обсяг якісного молока сільгосппідприємств, які за обставин поглиблення дефіциту можуть ще жорсткіше диктувати закупівельну ціну. Ну і третя сторона, без якої взагалі ринок не має сенсу – споживач, якого всі ці молочноринкові катаклізми не хвилюють, бо він не в змозі розплачуватися за всіх учасників виробничого ланцюга. Скоріш за все, він почне купувати імпортну молочну продукцію, яка в деяких категоріях вже дешевша за вітчизняну.

Картина виходить патова. Але не безнадійна. Є успішні великі сільгосппідприємства, є спроби вивести на ринок продукцію малих і середніх молочних господарств через кооперацію. Метою цих структур не може бути просто “виробити багато якісного молока”. Ціна цього молока повинна бути доступна для молокозаводів, інакше – для чого це все? Якщо кооперація – це “золотий ключик”, що відкриє двері, за якими настане повна виробнича гармонія між виробниками молока та переробниками, то треба використовувати цей шанс. Але, можливо, існують також інші двері, з іншими ключиками?

Якщо українській кооперації “пороблено” і швидко змінити законодавство та забезпечити адекватне податкове та інше регулювання для тваринників у нас чомусь набагато важче, ніж добитися реального зростання виробництва якісного молока, як це вже успішно роблять наші сільгосппідприємства, то, можливо, варто пошукати й інші, додаткові “ключики”? Тільки робити це, мабуть, треба швидко, поки існують двері, за якими ще є корови та зелені луки, які всі роки незалежності залишаються в почесному, але неприбутковому статусі “нашого великого потенціалу”. Поки є молокозаводи, які здатні купувати молоко і переробляти його, очікуючи, коли ж розбагатіє український споживач. А головне – поки є люди, які все ще готові працювати в Україні.

ІНФАГРО

Згідно з оперативними даними структурних підрозділів агропромислового розвитку облдержадміністрацій кількість сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів (СОК) в Україні станом на 01 Лютого 2017 року складала 1097 одиниць. Із загальної кількості зареєстрованих СОК реально здійснюють господарську діяльність тільки 589 одиниць.

Із загальної кількості діючих СОК молочарських – 151.

За видами діяльності 589 діючих СОК розподілилися на: переробні – 25, заготівельно-збутові – 149, постачальницькі – 16, з надання інших послуг – 101, багатофункціональні – 298.

Цими кооперативами станом на 01 лютого 2017 року об’єднано   24,8 тис осіб. У СОК утримуються 21,76 тис. голів ВРХ (всього в країні 3,675 млн голів ВРХ на 1 січня 2017 року). 

Останні новини: