В Україні наразі одна з найвищих цін в Європі на молочні продукти. Це пов’язано з тим, що переробники в гонитві за молоком-сировиною піднімають на нього ціну, а це в свою чергу «розслабляє» виробників молока, які не хочуть працювати над зменшенням собівартості, бо знають що ціна на молоко тільки зростає, а конкурентів на українському ринку молока-сировини ще немає. Про це та багато іншого розповів спеціально для AgroTrend лектор університетів в декількох країнах світу з молочного скотарства, співзасновник і керівник проектів American Dairy Technology Іон Морару.
Проводячи високопрофесійні тренінги в доїльних залах українських молочних ферм, Іон Морару зробив висновок, що багато доїльних залів – це невдалі копії фермерських проектів.
“В Україні у цій сфері дуже багато роботи. Досить великий відсоток доїльних залів в країні запроектовані і побудовані з помилками, тому вони у своїй більшості не можуть правильно працювати згідно вже сучасних вимог, деякі навіть не можуть наблизитися до цих вимог. Навіть більше, особливо доїльні зали, які за останній час здають в експлуатацію і які нібито вважаються «сучасними», також потрапляють до вище зазначених відсотків. Але найбільша проблема пов’язана з доїльними залами, це абсолютно повне нерозуміння багатьох сервісних фірм, яким має бути сервіс доїльної зали!” – говорить пан Морару.
Основний стримуючий фактор в розвитку молочного скотарства України – відсутність ринку землі
Однією з основних проблем гальмування розвитку молочного скотарства в Україні є відсутність справжнього справедливого ринку землі, тобто відсутність господаря на землі. Кожній фермі необхідна земля для вирощування кормових культур – основних компонентів раціону, що мають розташовуватися безпосередньо біля виробництва. Оренда не є зовсім повним вирішенням цього питання. По-перше, орендар в тому вигляді, в якому він є наразі в Україні, не дуже зацікавлений у інвестиціях в довготривалий бізнес з виробництва молока. По-друге, орендарі, розуміючи своє положення, мають і відповідне ставлення до землі як до орендованого майна і розуміють, що є лише тимчасовими користувачами ділянки іпродовжують сіяти соняшник.
“У землі має бути господар, що дбатиме про її родючість та стан ґрунтів. Тільки справжній власник землі буде її відновлювати та розвивати”, – впевнений Іон Морару.
Негативний вплив на галузь виробництва молока мають комерційні фірми
Ще одним чинником фахівець вважає надмірну комерціалізацію галузі. Починаючи ще від проектування молочних ферм, яким займаються переважно фірми, що продають обладнання і націлені не під технології та персонал, а на отримання максимальних продажів саме своєї продукції.
Але найбільший «комерційний» тиск на ферми відбувається в подальших інвестиціях в непотрібні, а часто й шкідливі продукти, добавки, обладнання, ветеринарні препарати тощо.
“Про конкретний «комерційний непотріб» не дуже хочеться говорити, бо ця інформація все-таки більше цікава саме власникам бізнесу. Можу трошки тільки перерахувати, що тут є і роботи, і станції (автомати) випоювання телят, і деякі комп’ютерні програми, деякі рішення по вентиляції корівників, більшість кормових добавок і ветеринарних медикаментів… Все це тільки негативно впливає на розвиток і рентабельність молочних ферм, бо без всього перерахованого можна працювати”, – зауважує пан Морару.
Шлях, яким має йти Україна
Окрім того, у світі невпинно зростає населення, яке необхідно нагодувати. Тому, на думку експерта, країни з великим аграрним потенціалом, як Україна, мають розвивати мега виробництво, займатися високотехнологічним сільським господарством, тваринництвом, а не дрібним. При цьому виробництво повинно еволюціонувати разом із суспільством, збільшуючи обсяги виробленої продукції і зменшеншуючи витрати одночасно.
“Одна справа, коли людина доїть 10 корів, і зарплата цієї людини лягає на собівартість виробленого молока від 10 корів. І інша – коли за одним працівником закріплено 1500 голів, що суттєво зменшує собівартість. До слова, на американській фермі навантаження на одного дояра – 1400-1800 тварин”, – пояснює Морару.
“Україні необхідно іти американським шляхом – великотоварним масштабним виробництвом”, – Іон Морару.
В Америці кожен рік закривається велика кількість ферм, але поголів’я в країні не зменшується, подекуди навіть росте. Це означає, що ростуть здорові мега-ферми. Вони розвиваються у жорсткому, але справедливому ринку: або фермер оптимізовує процеси, зменшує собівартість, підвищує рентабельність, або не може конкурувати і виходить з цього ринку. Саме в таких умовах народжуються сильні, перспективні та сучасні виробництва.
Оптимізація процесів полягає в тому, щоб мінімізувати використання ветеринарних препаратів та добавок; виключити посередників із ланцюга “власник ферми – виробничі показники”; оптимізувати кількість персоналу, що не тільки зменшить витрати, а і збереже здоров’я тварин; зробити мікроклімат в приміщеннях, де утримують худобу, правильно, що буде максимально комфортним для худоби.
Комерційний продукт не може вирішити проблему, він лише «закриває очі» власника (директора) на певний період, на певний процес. Наприклад, за метаболічних розладах у тварин (доречі, яких немає бути на фермі, а вони присутні) не купувати гепатопротектор і згодовувати його худобі, а звернути увагу на управління, годівлю, відтворення, проаналізувати та оптимізувати ці процеси. Є проблема – повинно бути управлінське менеджментове рішення.
“Якщо ти не вмієш працювати із собівартістю, не можеш зробити свій бізнес рентабельним, залиш цей бізнес і займися чимось іншим. Держава тобі не має допомагати. Це ринкова економіка”, – висловлює свою думку Іон Морару.
Бізнес має бути чесним та справедливим. Будь-яка підтримка від держави, це зазвичай більше «негативний» елемент в розвитку галузі, в яку вливають цю підтримку, ніж «позитивний». Якщо говорити про молочне скотарство, то для розвитку галузі в правильному ринку необхідно еволюціонувати: оптимізувати робочу силу, вирощувати правильно ремонтний молодняк, покращити годівлю, правильно проектувати корівники, доїльні зали за сучасними вимогами в єдиній замкнутій системі разом з технологією і далі постійно працювати над своєю фермою.
Держпідтримка необхідна, якщо фермер займається, наприклад, розведенням і вирощуванням унікальних автентичних порід корів, виробництвом традиційних та характерних виключно для України продуктів. Але це дрібне фермерство, яке не зможе підняти молочне господарство нашої країни на високий рівень. Ніша таких дрібних, середніх фермерів однозначно залишиться і вона потрібна. І цим фермерам якраз і не завадить державна підтримка. Але вони будуть виключно працювати на локального переробника, виробляти традиційний продукт, як наприклад, ряжанку або кисломолочний сир.
Чому іноземці мало інвестують в українську молочну галузь?
“Відповідь досить проста: по-перше, це відсутність справедливого ринку землі, без господаря на землі розвитку не буде; а по-друге, це дефіцит сучасних, грамотних спеціалістів, які готові на місцях реалізовувати проекти з залученням іноземного капіталу”, – резюмує співзасновник American Dairy Technology.