Ісландські корови: збереження породи попри логіку бізнесу

Райан Денніс, в своєму блозі на Progressive Dairyman, розповідає про особливості молочного фермерства Ісландії.

Ландшафт центру Ісландії – це, переважно, вулкани та гори. Хоча й мальовнича, але ця, більша частина території, не родюча земл. А та, що може бути використана для сільського господарства, розташована в місцевостях, близьких до узбережжя.

Саме тут, на острові Ісландія, займаються своїм бізнесом 700 молочних фермерів, які іноді живуть досить віддалено один від одного. Хоча зима тут відносно м’яка, але літо холодне і з непередбачуваними похолоданнями, і це може згубно впливати на рослинність та призводити до знищення посіяних культур.

Лише останні 100 років фермери практикують обробку землі та вирощування різних культур, при тому що норвезьке поселення з’явилося тут 1000 років тому. В результаті на цій землі з’явилися пасовища та вирощувалася мінімальна кількість ячменю.

Доставка зерна на острів удвічі дорожча, ніж в інших країн ЄС. Клімат, як правило, обмежує період випасу з травня по вересень, і тому імпорт кормів неминучий. Крім того, складний ландшафт є причиною того, що як ферми, так і джерела необхідних їм послуг, знаходяться на відстані багатьох миль.

Маючи дуже скромні можливості розподілу коштів, кожна ферма, де в середньому утримується близько 30 корів, повинна мати своє власне обладнання. Крім цих, важких самих по собі, обставин, а ще й від нечастих вулканічних вивержень, протягом історії країни страждали як корови, так і фермери.

Ісландія може бути досить жорстким місцем для життя, а ведення фермерського господарства може прописуватися в заповіті. На острові є лише одна молочна порода: ісландська корова. Вона відносно невеличка і компактна. Схожа на нелегке життя, яке їй випадає, вона не дуже гарна сама по собі, але має таку рису як витривалість.

Хоча вона дає молока менше, ніж корова шортгорнської породи, вона має екзотичний окрас з шістьма основними відтінками кольору та різними візерунками – у тому числі смугами та плямами – понад 100 можливих комбінацій.

Порода зустрічається лише на острові, ведучи своє походження від оригінальних скандинавських предків, що з’явилися тисячоліття тому. Оскільки вона розвивалася в генетичній ізоляції, вона надзвичайно вразлива для чужорідних захворювань, і, якщо в країну завезти іншу рогату худобу, це потенційно може знищити ісландську корову.

Тому нову для острову породу потрібно тримати в умовах карантину, а змішування зі спермою місцевої худоби повинно відбуватися протягом п’яти поколінь, перш ніж потомство може бути випущено у стадо.

Якби навіть природні умови і ландшафт дозволяли, через прийняту національну систему квот ісландські молочні фермери мають мало можливостей для розширення бізнесу. Їх прибуток цілком залежить від загалом несприятливих умов.

Кілька років тому вчені заявили, що використання норвезької червоної породи дозволить ісландським фермерам збільшити надої на 27 відсотків, або забезпечить такий же обсяг виробництва молока, але з меншою кількістю корів.

Ця пропозиція давала вибір ісландському сільському господарству та державі. Ввезення норвезької червоної, в кінцевому підсумку, призвело б до вимирання ісландської корови, оскільки її генетична чистота була б втрачена через те, що для отримання більш продуктивних корів фермери почали б схрещувати місцевих корів, стадо яких дуже невелике, з чужою породою.

Ісландські селяни могли б трохи полегшити ведення господарства на острові, де умови досить важкі, або ж могли зберегти ісландську корову, яка є майже домашьою твариною, і яка певною мірою символізує, що це означає – займатися сільським господарством в Ісландії.

У 1935 році ісландський автор Халлдор Лакснесс опублікував твою роботу “Sjálfstætt fólk”, що перекладається як “Незалежні люди”. Вона була частиною твору, який в кінцевому підсумку приніс йому Нобелівську премію з літератури в 1955 році. Герой роману прагне самостійності та автономії, причому такою мірою, яка знаходиться за межами логіки, і це стає навіть небезпечно для нього самого та оточуючих його людей. Книга довга та складна, але незважаючи на це, нещодавно її було перевидано ще раз в США після майже 40-річної перерви.

Книга читається повільно і читачеві самому треба здогадатися, що далі відбуватиметься з героєм. Я підозрюю, що, за своїм характером, він буде продовжувати дотримуватися своїх ідеалів, незважаючи те, що це створює йому незручності, а іноді призводить і до абсурду.

Багато хто наполягає на тому, що сільське господарство, в першу чергу, є бізнесом. Це правда: принаймні, як тільки ферма перестає заробляти гроші, обробіток землі припиняється. Однак, таке визначення може бути неповним, оскільки, якщо б ми були лише підприємцями, ми б бачили, що це не кращий шлях, щоб зробити кар’єру в бізнесі. Наш сектор потребує великих інвестицій, дає низький дохід, страждає від нестабільності та вимагає проводити багато часу в доїльному залі.

Тому я стверджую, що в занятті сільським господарством є щось таке, що є нелогічним, або, іншими словами, є ще якась причина, крім грошей, чому ми цим займаємось. Виклик. Незалежність. Робота. Може навіть пристрасть.

Я не беруся дати визначену назву цій, іншій причині, яка у кожного може бути своя. Знаю тільки, що це не гроші, а щось таке, що хтось би назвав навіть протиріччям зі здоровим глуздом.

Ісландські молочні фермери більшістю голосів висловилися за збереження на острові своїх, ісландських корів.

ІНФАГРО за матеріалом Ryan Dennis,  Progressive Dairyman

Останні новини: