Серпень виявився для української молочної галузі особливо складним. До аномальної спеки, яка знизила надої та скоротила обсяги молока, додалися масовані атаки на складську й логістичну інфраструктуру торговельних мереж. У результаті частина компаній втратила можливість працювати у звичному режимі, що безпосередньо позначилося на поставках від виробників і виконанні контрактів.

Мережі вже намагаються мінімізувати ризики: одні хочуть передбачити в договорах звільнення від відповідальності у разі знищення товару, інші пропонують постачальникам частіше доставляти менші партії. Очевидно, що така модель роботи збільшуватиме логістичні витрати, а отже, зрештою позначиться й на ціні продукції.

Додатковий фактор тиску — молочна сировина. Через тривалу спеку продуктивність корів зменшилася, молока на переробку стало менше, а виробники почали наполягати на вищих закупівельних цінах. Заготівельники, побоюючись дефіциту, знову активно конкурують за сировину, підвищуючи закупівельні ціни і нехтуючи ризиком повторення ситуації кінця 2024 року, коли плдібна конкуренція суттєво розігріла ринок.

Для переробників це означає подальше зростання собівартості. І справа не лише в молоці: дорожчають логістика, упаковка, оплата праці, а восени навряд чи варто очікувати здешевлення енергоресурсів.

Тому підвищення цін на готову продукцію фактично неминуче. Проте можливості для такого зростання обмежені. Якщо до кінця року свіжі молочні продукти подорожчають приблизно на 15%, а сири — на 10%, для галузі це вже буде відчутним результатом. Питання лише в тому, чи погодяться торговельні мережі на такі зміни.

Проблема в тому, що закупівельні ціни на молоко можуть зрости до зими набагато сильніше. У такій ситуації виробники готової продукції знову ризикують певний час працювати практично без прибутку або навіть у збиток.

Розраховувати, як у 2024 році, на експорт вершкового масла як спосіб компенсувати втрати також не доводиться. Світовий ринок дещо покращився наприкінці літа — у Європі за останні два тижні майже всі біржові позиції зросли приблизно на 100–200 євро за тонну. Але новий молочний сезон у Новій Зеландії лише стартує, і збільшення глобальної пропозиції може знову змінити ситуацію не на користь виробників.

У довгостроковій перспективі підстав для здешевлення молочних продуктів також небагато. Глобальні продовольчі ринки стикаються одночасно з високими витратами, наслідками воєн та погодними ризиками. Це створює передумови для нового витка продовольчої інфляції.

Втім, скористатися потенційно сприятливішою світовою кон’юнктурою Україна зможе лише за умови стабілізації власного молочного виробництва. Падіння обсягів потрібно зупиняти, а далі — поступово нарощувати виробництво. Державна підтримка тут критично важлива. Збільшення компенсації вартості будівництва ферм для релокованих із прифронтових територій господарств до 50% — позитивний крок. Але для відновлення галузі цього явно недостатньо.