Проблема кадрового забезпечення аграрної галузі стала головною темою експертної зустрічі «Подолання кадрового розриву в аграрному секторі», що відбулася 7 липня у Торгово-промисловій палаті України. У заході взяли участь представники державного сектору, агробізнесу, профільних асоціацій, освітньої спільноти та міжнародних партнерів. Учасники обговорили шляхи забезпечення аграрної галузі кваліфікованими фахівцями, які володіють сучасними компетентностями та здатні ефективно працювати в умовах цифрової трансформації, європейської інтеграції й післявоєнного відновлення України.

Голова Спілки молочних підприємств України Вадим Чагаровський, який брав участь у дискусії щодо «Дорожньої карти розвитку кадрового потенціалу аграрного сектору України до 2030 року», розповів, чому система підготовки фахівців для переробної галузі більше не відповідає потребам бізнесу, чому 43 університети не означають якісної освіти та як можна змінити ситуацію.

— Які головні тези ви озвучили під час заходу?

— Я запропонував подивитися на ситуацію з історичної точки зору. За радянських часів в Україні спеціалістів із технології молочної промисловості готували лише два заклади вищої освіти — Київський та Одеський технологічні інститути харчової промисловості. Разом вони щороку випускали близько 120 технологів. На той момент в Україні працювало 646 молокопереробних підприємств.

Сьогодні ситуація кардинально інша. У 2025 році працювали лише 243 молокопереробні підприємства, але право готувати фахівців із молочних технологій мали вже 43 заклади вищої освіти.

Виникає закономірне питання: чи всі ці університети створили сучасну матеріально-технічну базу, підготували викладачів, створили сучасні лабораторії? Ні. На жаль, цього не сталося. Замість зосередження ресурсів у кількох потужних освітніх центрах система лише розширювала кількість закладів, які формально готують фахівців. Фактично відбулася профанація підготовки кадрів.

— Якою, на вашу думку, має бути нова модель?

— Потрібна реформа підготовки фахівців харчової промисловості у закладах вищої освіти. Ми повинні повернутися до принципу спеціалізації. Достатньо чотирьох-п’яти сильних регіональних центрів підготовки кадрів — умовно на Заході, Сході, Півдні та в Центрі країни. Саме там мають бути найкращі викладачі, сучасне обладнання та якісна практична підготовка.

Сьогодні загалом 56 українських закладів готують спеціалістів із харчових технологій. У всіх цих університетах держава фінансує приблизно 1300 бюджетних місць. Якщо розподілити їх між усіма закладами, кожен випускатиме трохи більше двадцяти студентів на рік. Це неефективне використання ресурсів.

— Захід був присвячений кадровій спроможності. Як це пов’язано з євроінтеграцією?

— Безпосередньо. Спілка молочних підприємств України вже розробила Дорожню карту євроінтеграції молочної галузі. Вона детально описує всі необхідні кроки. Але виникає питання: хто буде їх реалізовувати?

У бізнесу є керівники, технологи, виробничі спеціалісти. Вони зайняті операційною діяльністю. Вони не займаються розробкою нормативних документів, гармонізацією стандарти та пошуком того, як впроваджувати європейські вимоги.

Саме тому, це моя особиста думка, до цієї роботи потрібно активно залучати викладачів профільних кафедр, насамперед кафедр технології молока. Але ця робота повинна фінансуватися — як бізнесом, так і європейськими партнерами.

Тоді ця робота набуде практичного сенсу.

— Ви також говорили про багаторівневу систему підготовки кадрів. Що вона передбачає?

— Галузі потрібні спеціалісти різного рівня. Перший рівень — робітничі професії, насамперед лаборанти. Другий — бакалаври. Перші два рівні можуть забезпечувати коледжі. Третій рівень — магістри. Четвертий — післядипломна освіта, адже технології постійно змінюються, і спеціалісти повинні регулярно оновлювати свої знання.

Крім того, університети мають розробляти і впроваджувати короткі сертифікатні програми.

— Чи вже є приклади співпраці між бізнесом і університетами?

— Так. Минулого року до Спілки звернувся один із молокопереробних заводів із проханням допомогти знайти лаборантів. Підприємство не могло знайти двох кваліфікованих спеціалістів. Ми звернулися до Національного університету харчових технологій і спільно створили сертифікатну програму підготовки лаборантів. Навчання тривало 42 години і включало онлайн-заняття та обов’язкову практику в лабораторіях. Програму пройшли 15 слухачів. Вона була платною — по 6 тисяч гривень за одного учасника. Після завершення всі отримали сертифікати, що дозволяють працювати лаборантами. Це хороший приклад того, як університет оперативно відреагував на конкретний запит бізнесу.

— Ви також згадували польський досвід. Чому він цікавий для України?

— За ініціативою Спілки ми налагодили співпрацю з польським Вармінсько-Мазурським університетом, який має програми післядипломної освіти для спеціалістів молочної галузі. Зараз за цією програмою там проходять навчання двоє українських фахівців, яких направила на навчання компанія Укрпродукт. Це річна програма вартістю 830 євро. Вона включає онлайн-заняття та щомісячні практичні модулі в університеті.

Це саме той формат безперервної освіти, який сьогодні потрібен галузі.

Вармінсько-Мазурський університет отримав близько 6 млн євро європейського фінансування на створення сучасної навчально-дослідної бази.

Там працюють виробничі установки, на яких можна відпрацьовувати практично всі сучасні технологічні процеси молочної промисловості. Саме так повинна виглядати сучасна інженерна освіта.

— Якою має бути роль бізнесу у підготовці майбутніх спеціалістів?

— Бізнес більше не може просто чекати, що університети підготують готових працівників. Підприємства повинні брати участь у формуванні освітніх програм, допомагати оновлювати матеріально-технічну базу та фінансувати окремі напрями навчання.

Саме так працює система в Європі. Студенти отримують теоретичні знання в університетах, а значну частину практичної підготовки проходять безпосередньо на підприємствах. Нам потрібно рухатися до такої дуальної освіти.

— Ви також запропонували реалізувати пілотний проєкт на базі Навчально-наукового інституту харчових технологій (ННІХТ) Національного університету харчових технологій (НУХТ), який об’єднує профільні технологічні факультети університету та має необхідний кадровий потенціал для його реалізації.

— Якщо ми серйозно ставимося до євроінтеграції, варто створити в профільних інститутах посаду заступника директора з питань євроінтеграції.

Саме ця людина могла б координувати роботу викладачів різних кафедр у пілотному проєкті з євроінтеграції в окремих галузях — молочній, виноробній, консервній та інших. Це дозволить проводити профорієнтаційну роботу серед майбутніх студентів, одночасно оновлювати освітні програми, залучати студентів до стажувань на наших підприємствах і в Європі та готувати кадри, що відповідатимуть європейським вимогам.

З розвитком євроінтеграції підприємств, оснащених сучасним обладнанням, ставатиме більше. Ті ж компанії, які не модернізуватимуться і не інвестуватимуть у кадри, просто не витримають конкуренції.

— Якщо підсумувати, що потрібно зробити насамперед?

— Потрібно знову об’єднати освіту та бізнес. Освіта має готувати саме тих фахівців, яких потребує сучасне виробництво. Бізнес повинен брати участь у навчальному процесі, а галузеві асоціації — стати містком між підприємствами та університетами. Лише така спільна робота дозволить підготувати спеціалістів, які забезпечать розвиток української молочної галузі та її успішну інтеграцію в європейський ринок.