Комітет СМПУ з євроінтеграції молочної галузі України вже майже готовий представити операторам вітчизняного молочного ринку  проект Дорожньої карти євроінтеграції галузі  для збору зауважень. Очікувана дата – 16 лютого.

Інфагро поцікавилося у Єлизавети Святківської, координатора Єврокомітету СМПУ, як іде підготовка до оприлюднення проекту в одній з 11 груп, які працюють над розділом “Договірні відносини та декларації першими покупцями”:

Які недоліки має нинішня практика укладення договорів між постачальниками молока, переробниками та торговельними мережами?

Головна проблема — домінування короткострокових договорів. З такими договорами складно планувати розвиток, інвестувати у виробництво чи якість. Більшість контрактів не містять прозорих формул ціноутворення, механізмів розподілу ризиків або відповідальності за невиконання зобов’язань. Як наслідок — часті перегляди цін і нестабільність постачання.

Окрема складність — взаємовідносини з торговельними мережами. Затримки платежів фактично означають «безвідсоткове кредитування» ритейлу за рахунок переробників і виробників. У підсумку це тисне на закупівельні ціни та підвищує ризики закриття як ферм, так і переробних підприємств.

Кого більше влаштовує існуюча модель — виробників молока чи переробників?

Сказати однозначно складно. Нинішня модель частково влаштовує обидві сторони — залежно від ситуації на ринку. Коли ціни на сире молоко зростають, чинні умови стають менш вигідними для переробників, коли падають — для виробників молока.

Прозорі та стабільні договори вигідні насамперед тоді, коли сторони готові планувати на кілька років уперед, розвиватися й залучати інвестиції. Саме цього зараз часто бракує.

В Україні немає класичних європейських молочних кооперативів. Що з європейської практики все ж можна застосувати в наших умовах?

Євроінтеграція — це не лише про формальне виконання вимог законодавства. Це також про використання тих інструментів, які реально працюють у ЄС і допомагають впорядковувати ринок.

Регламент (ЄС) № 1308/2013 пропонує гнучкі механізми, які не потребують обов’язкової кооперативної моделі. Йдеться про організації виробників і міжгалузеві організації. Вони дають можливість колективно вести переговори, узгоджувати умови контрактів і робити відносини між виробниками та переробниками більш прозорими та прогнозованими.

Про довгострокові договори говорять давно. Чому їх досі мало — через законодавство, ризики чи небажання сторін?

Насправді працює ціла комбінація чинників. З одного боку — нестабільне законодавство і брак інструментів підтримки інвестицій. З іншого — дуже високі ризики: війна, нестача робочої сили, логістичні проблеми, постійне зростання витрат.

Крім того, короткострокові договори часто здаються вигіднішими в моменті — вони дозволяють швидко реагувати на зміну цін. Війна лише посилила ці тенденції, зробивши довгострокове планування для багатьох операторів майже неможливим.

Що на практиці змінить запровадження декларацій перших покупців сирого молока? І як це працюватиме?

Йдеться насамперед про підвищення прозорості ринку. Запровадження декларацій — це вимога Регламенту (ЄС) № 1308/2013. Перші покупці сирого молока — переробники, заготівельники, кооперативи — щомісяця декларують обсяги закупівель і середню ціну, яку вони сплатили виробникам.

Сам Регламент задає лише рамку. Конкретні правила — в якій формі, як часто і з якою відповідальністю — в Україні мають бути визначені Мінекономіки та Держпродспоживслужбою через підзаконні акти. Для виробників це означає більшу прозорість ціноутворення, для держави — якіснішу аналітику ринку.

Чи може Дорожня карта щодо договорів і декларацій мотивувати ринок змінити підходи до договірних відносин?

Дорожня карта не створювалася як інструмент прямої мотивації для окремих операторів. Її завдання — узгодити бачення і кроки, які потрібно пройти в найближчі роки, щоб до 2028–2030 років гармонізувати українське законодавство з вимогами ЄС, зокрема з Регламентом № 1308/2013.

Розділ про договори та декларації першого покупця задає рамку: обов’язкові письмові контракти, можливість колективних переговорів через організації виробників, регулярне звітування про обсяги й ціни. Але реальна готовність до змін залежить від самих операторів. Не всі зможуть відповідати новим вимогам — наприклад, щодо якості молока чи системи контролю, і не всі в цьому зацікавлені, особливо малі виробники, орієнтовані на внутрішній ринок.

Україна стратегічно рухається до членства в ЄС, і Дорожня карта є інструментом системної трансформації сектору. Водночас очевидно, що без аудиту галузі — оцінки готовності підприємств, необхідних інвестицій і перехідних періодів — ці зміни буде складно реалізувати на практиці.