Хайнц Штрубенхофф, IFC, керівник напрямку світових практик з торгівлі та конкуренції в Україні, Білорусі та Молдові, опублікував статтю, де розглядає зміни в можливостях експорту української продукції сільського господарства та харчових продуктів протягом останніх 6 років. Надаємо переклад статті.

Анатолій Юркевич, власник молочної компанії Milkiland в Україні, втратив близько половини свого експортного ринку в серпні 2014 року, коли Росія ввела заборону на імпорт українських продуктів харчування. Більшість заводів Анатолія розташована на кордоні з Росією, близько до російських споживачів. Через загрозливий розвиток подій Мілкіленд довелося шукати інші ринкові можливості. Але де? І хто може допомогти? Після заборони торгівлі з РФ, український ринок молочних продуктів постраждав, і більше за інших постраждали бідні люди в сільській місцевості. Приблизно три чверті сирого молока виробляється дрібними фермерами і сільськими домогосподарствами з декількома коровами у кожному.

Незабаром, після багатьох безсонних для українських виробників ночей, стало ясно, що очевидних рішень не видно. Хоча українські компанії, такі як Мілкіленд і міжнародні Danone і Lactalis дотримувались найвищих стандартів безпеки харчових продуктів, уряд відставав у питанні реформи інспекції харчових продуктів і реалізації суворих правил щодо відповідальності виробника, простежуваності і оцінки ризиків всього процесу виробництва.

Проте, не дивлячись на кризу, викликану втратою російського ринку, Україна продемонструвала одну з найбільш чудових за останні часи історій успіху із відкриття нових ринків. Замість занепаду, українське сільське господарство і харчова промисловіть, включаючи виробництво м’яса птиці, молочних продуктів, зернових та олійних культур, розвиваються (Рис.1), незважаючи на сильне зниження світових цін на сировинні товари. Сьогодні частка сектору у ВВП складає 20 відсотків і 40 відсотків у надходженнях від експорту.

Рис. 1: Український експорт сільськогосподарських та харчових продуктів до Росії та ЄС (в постійних цінах): знижується до Росії, зростає до ЄС (не дивлячись на зниження світових цін)

Джерело: розрахунки автора, Хайнца Штрубенхоффа, на основі даних World Integrated Trade Solutions та World Bank Commodity Markets Outlook 2016 та Бюро статистики України

Як став можливим такий поворот? У червні 2014 року Україна підписала Угоду про асоціацію з Європейським Союзом, яка була прийнята в січні 2015 року. Це дозволило істотно знизити торговельні бар’єри для українського експорту. Проте, доступ на ринок ЄС був важким і ризикованим, тому що було неясно, чи Україна буде в змозі швидко задовольнити вимоги ЄС. Наступні ключові реформи дозволили Україні не тільки зберегти, але й розширити свої позиції в якості провідного експортера агропродовольчої продукції у світі:

• По-перше, різке знецінення національної валюти було болючим для українських споживачів, але допомогло експортерам стати більш конкурентоспроможними. Сьогодні експортні ціни в Чорноморських портах Україніи є маркет-мейкером для світової торгівлі зерном. Навіть в глобальних умовах низьких цін на сировинні товари, Україна може бути конкурентоспроможним виробником продуктів харчування, обслуговування глобальних ринків і продовольчої безпеки в світі.
• По-друге, уряд надав пріорітет реформам у сфері регулювання та гармонізації стандартів. Сьогодні споживачі хочуть мати високу якість і безпечність харчових продуктів та надійні ланцюжки поставок. Для забезпечення відповідальності виробників тварини повинні бути зареєстровані і ідентифіковані, мають бути встановлені ветеринарний контроль та механізми контролю безпечності виробництва харчових продуктів. Повинні також дотримуватися міжнародні стандарти гігієни і харчового виробництва. Це передбачає фундаментальний перехід від старих радянських стандартів до сучасних процес- і ризикорієнтованих світових стандартів.
• По-третє, платформи приватно-громадського діалогу долали корисливі інтереси, щоб вийти на нові ринки. Ці платформи також сприяли розумінню того, що доступ до ринку ЄС – це само по собі великі можливості, але цей доступ також прокладе шлях до ринків Азії, Близького Сходу і Північної Африки, де швидко зростає населення і існує потреба в імпорті. Комплексні зміни було внесено в галузі птахівництва і в молочну галузь, як на рівні компаній, так і на рівні уряду, що призвело до появи ряду компаній, в тому числі Мілкіленд, як експортерів до ЄС. Компанії змогли почати експорт м’яса птиці в 2013 році і молочних продуктів на початку 2016 року. Паралельно з відкриттям ринку ЄС для українських виробників, уряд посилив дискусію з державними органами з безпечності харчових продуктів в Китаї, що призвело до доступу українських виробників до китайського молочного ринку в кінці 2015 року.

У 2014 році фермери і торговці України також були стурбовані ситуацією на світових агропродовольчих ринках. Ціни на зернові та олійні культури пішли вниз і змусили виробників і уряд уважніше глянути на собівартість продукції. Продаючи свою продукцію, українські фермери отримують набагато менше, ніж їх міжнародні конкуренти, виробники сільськогосподарської продукції, навіть при тому, що країна є найбільшим в світі постачальником соняшникової олії і третім за величиною експортером зернових (пшениця, ячмінь і кукурудза в поєднанні) після США і ЄС. Проте, українські виробники часто губляться через слабкість транспортної інфраструктури і надмірної зарегульованості, що виклиає значні додаткові витрати ще до того, як продукт досягне чорноморських портів. Трейдери повинні були реєструвати експортні контракти і платити за обов’язкову сертифікацію зерна та зерносховищ, в той час як імпортерам були потрібні додаткові документи від світових спеціалізованих приватних сертифікуючих організацій, які повинні були перевіряти якість і безпечність продукту. Витрати, понесені із-за невідповідності часу та грошей, що фірма інвестує, щоб отримати необхідні експортні документи, можуть легко збільшити витрати на більш ніж $10 за тонну, що близько 30-40% вище, ніж в інших європейських країнах. Ось чому скорочення тяганини є таким так важливим. Найбільш важливими зміни стали скасування реєстрації експортних контрактів, ліквідація обов’язкової сертифікації зерна та зерносховищ, а також прискорення видачі карантинних сертифікатів. Сумарно економія на зниженні річних витрат на дотримання вимог оцінена в 2016 році склала $159 млн.

Україна експортує в даний час близько 40 мільйонів тонн зернових і олійних культур. Це може збільшити річний дохід середнього фермера в Україні (160 га)  на більш ніж $ 2000. Багато було досягнуто протягом останніх трьох років в Україні. Проте, багато чого ще належить зробити для підвищення конкурентоспроможності агробізнесу в Україні. Країна залишається привабливим для інвестицій місцем для вітчизняних і міжнародних товарних трейдерів, виробників сировини і харчової промисловості. Наступні кроки на порядку денному – відкриття ЄС і китайських експортних ринків для українських виробників яловичини, розвиток річкового транспорту – самого екологічно чистого, поліпшення портової логістики та скорочення витрат в порту, і, в кінцевому підсумку, залучення інвесторів.

brookings.edu , автор Heinz-Wilhelm Strubenhoff, Senior Private Sector Specialist – World Bank