Міжнародні ланцюги постачання харчових продуктів у різні куточки світу стають все складнішими. Відповідно, збільшуються ризики, пов’язані з безпечністю харчових продуктів і стають складнішими регуляторні документи, що супроводжують їх імпорт та захищають споживача.

Європа останнім часом занепокоєна можливими наслідками підписання Трансатлантичного договору TTIP, що може спричинити наплив дешевих продуктів із США, де, як вважають європейські експерти, вимоги до безпечності і якості харчових продуктів більш м’які, ніж у ЄС. У той же час у Сполучених Штатах Америки теж обговорюють проблеми, які з’являються в країні разом із розширенням імпорту до США харчових продуктів із різних країн.

На початку травня Сем Льюїс, асоційований редактор FoodOnline, представив відповіді Білла Марлера (американська юридична компанія Марлер Кларк) на запитання Ріка Гілмора (Global Food Safety Forum) стосовно якості та безпечності харчових продуктів, що імпортуються до США, та готовності американського законодавства захистити своїх громадян від неякісних імпортних продуктів.

Білл Марлер, який спеціалізується у захисті прав споживачів у судах США і гучними справами привертає увагу громадськості до питань безпечності харчових продуктів, у тому числі імпортних, розповідає, що у 1993 році, коли він розпочинав свій бізнес, обсяги імпорту не були такими значними і питанню безпечності продуктів, що ввозилися в країну, не надавали спеціальної уваги. З того часу імпорт зріс, зросли і ризики. На даний час судами розглядалося вже досить багато судових справ по випадках отруєння овочами, рибою або приправами. Але струснув всіх випадок з сумновідомими китайськими продуктами з меламіном.

Вузьким місцем у контролі імпортних харчових продуктів, які надходять у США, Білл Марлер вважає недостатню кількість перевірок, передбачену регуляторними документами. При цьому він підкреслює, що успішність його компанії у захисті окремих споживачів пост-фактум – це не вихід. Все ж таки основна роль належить державі та виробникам, які повинні дотримуватись стандартів і не допускати випадків отруєння недоброякісними продуктами. Тому поширення досвіду його компанії в інших країнах, які експортують свою продукцію до США, не має особливого сенсу. У рамках кожної країни діє власне законодавство, яке може значно відрізнятися від американського. В Китаї, наприклад, він не міг би притягнути до суду китайського виробника за постраждалих від китайської продукції споживачів в Америці. Але він може і буде в таких випадках вести справи проти американських імпортерів їх продукції і ритейлерів у США. А це примусить виробників у інших країнах дбати про гарантії якості своєї продукції, тому що у такому випадку імпортери будуть висувати до неї високі вимоги і у разі невідповідності шукати інших постачальників.

Білл Марлер говорить, що в останні п’ять років кількість кримінальних судових справ, пов’язаних з недоброякісними продуктами, порушених споживачами, дуже помітно зросла. На його думку, рішення, які виносять у цих справах – багатомільйонні штрафи та утримання у в’язниці протягом десятків років – гучний сигнал для пробудження харчової промисловості і ще один привід замислитися над гарантіями безпечності продуктів. Роль прослідковуваності та контролю якості і надалі буде підвищуватися, будуть ще більше поширюватися сучасні методи контролю, наприклад, з використанням новітньої технології WGS (whole genome sequence – повна послідовність генома). Але найнадійнішими засобами убезпечення споживача від недоброякісних продуктів є гарантування такої якості, яка унеможливлює шкоду для здоров’я, і повна прозорість всього ланцюга виробничого циклу.

ІНФАГРО за матеріалами foodonline.com