“Галузь зараз у стані турбулентності”

Спілка молочних підприємств України заявила, що українські виробники до травня можуть втратити понад 50% ринку сиру. В чому саме проблема і яка загалом ситуація в галузі зараз? 

Галузь зараз перебуває в стані турбулентності. Це більше пов’язано не з проблемами самої галузі, а з загальносвітовими. Торік так збіглося, що основні центри виробництва молочних продуктів і молочної сировини суттєво збільшили виробництво молока. Це і Південна Америка, і Сполучені Штати, Канада, Європа, Нова Зеландія. Також активно почав нарощувати виробництво молока Китай, що вплинуло на зменшення імпортозалежності цієї країни. Тому пропозиція стала вищою за попит, і це вплинуло на загальносвітові ціни і, як наслідок, на цінову ситуацію у взаємовідносинах між переробниками і виробниками. Це не оминуло і нас. Протягом останніх двох місяців зменшується ціна на закупівлю молочної сировини у виробників. Зрозуміло, що це не дуже комфортна ситуація в першу чергу для виробників, але з неї потрібно виходити.

“Україна виробляє 7 млн тонн молока”

Взагалі Україна виробляє офіційно 7 млн тонн молока. Із них 50%, тобто 3,5-3,4 млн тонн йде на промпереробку. Інша частина, основний виробник – це домогосподарства, господарства населення, які кудись його діває. Ми розуміємо, що для власних потреб. Але по факту, на нашу експертну думку, це той неконтрольований ветеринарними службами і податковими органами обіг молочної сировини і продуктів, який існує в Україні.

“Підтримки держави недостатньо, щоб конкурувати на зовнішніх ринках”

А за рахунок чого імпортні сири, зокрема з Польщі, бувають дешевші за наші українські?

Для того, щоб конкурувати, треба бути конкурентоспроможними. Конкурентоспроможність залежить від двох складових. Перша – це державна політика, друга – це власні дії бізнесу, які направлені на модернізацію, популяризацію, введення нових позицій виробництва, на які є запит у споживачів. Якщо розглянути державну політику, то вона викликає запитання, тому що поки що держава не знайшла рішення, як правильно підтримувати молочний сектор України. Є там якісь точкові рішення – то підтримуються малі підприємства, то будівництво ферм, а це вже не малі підприємства. В принципі, переробка завжди розвивалася за власний кошт або за кредити, які бізнес брав у банках.

Плюс зовнішнє позиціонування. Зараз я приїхав з Gulfood, побачив національні стенди інших країн, які є потужними виробникам молочних продуктів. І там видно, що є державна підтримка, є компенсація за участь бізнесу у виставці. На жаль, наші учасники для того, щоб показувати себе і домовлятись про поставки, вимушені тільки за власний кошт фінансувати ці стенди, завозити свою продукцію. Я не хочу сказати, що держава зовсім не допомагає чи не співчуває, але цього недостатньо для того, щоб конкурувати на зовнішніх ринках.

“Сирне виробництво — “Ахіллесова п’ята”, якої треба позбавитись”

Що стосується нашого сирного бізнесу, то тут потрібне суттєве вливання в модернізацію, тому що світ не стоїть на місці. Зараз у тому ж сирному бізнесі основна маржинальність існує не за рахунок сирів, а за рахунок переробки сироватки. У тих же Нідерландах чи навіть у Польщі сироватка розкладається майже на молекули, акцентьйде на сироваткові білки, які використовуються, наприклад, в дитячому харчуванні. Тобто європейські виробники можуть собі дозволити глибшу переробку і ми тут програємо конкуренцію, тому що в нас переробка сироватки достатньо застаріла. Ми її просто сушимо і потім вона використовується як добавка до кормів для тварин.

Що стосується самого сиру, то наші провідні виробники зробили необхідну модернізацію обладнання і технологій. З точки зору якості і асортименту ми вже на рівні з нашими конкурентами. Але глибина переробки сироватки дозволяє тому ж польському чи нідерландському сиру аналогічних позицій конкурувати і витісняти нас із внутрішнього ринку. Тут, звісно, потрібна вже більша увага держави і з точки зору доступу до фінансування, і з точки зору регулювання цього ринку. Тому що, на жаль, можу констатувати, що сирне виробництво як частина молочної переробки, це та “Ахіллесова п’ята”, яка є у нас і якої треба якось позбавитись.

“Держава в курсі й маю надію, що чує нас”

Чи комунікуєте ви з державними установами з приводу цієї проблеми? 

По-перше, ми доносимо її. По-друге, держава в курсі і маю надію, що чує нас. Принаймні, на рівні профільного міністерства – це точно. Але тут же все питання в діях. Якщо ми підемо традиційним шляхом і будемо забороняти ввезення імпорту, то це, я вважаю, не ринкові дії і вони будуть не дуже популярні, тим паче, що ми рухаємося в Євросоюз і працюємо в рамках Угоди про асоціацію. Тобто нам потрібно все ж таки для наших виробників мати або державну підтримку, або доступ до фінансування, яке дозволило б модернізувати до рівня хоча б польських виробників для того, щоб ми могли бути конкурентні. Тому діалог йде, ми спільно з Мінекономіки і з Державним інститутом моделювання економіки напрацьовуємо стратегію. Ми бачимо, який повинен бути сировинний кластер, тобто які повинні бути ефективні сучасні ферми і сучасна переробка, і що для цього потрібно.

Я хочу просто навести приклад, що наш найбільший виробник сирів – підприємство в Рівненській області –  переробляє за добу 300 тонн молока. Якщо взяти польського виробника, то він переробляє за добу 1,5 тис тонн молока. Тобто для того, щоб інвестувати в переробку сироватки, яка би дала ефективність і цінову конкуренцію, треба суттєво модернізувати наші заводи. За цим повинні стояти державні програми і спільне фінансування і бізнесу, і підтримка держави.

Основний ринок збуту українських сирів — пострадянські держави

Куди ми експортуємо наші сири?

Для розуміння – ми виробляємо десь близько 200 тис тонн твердих і напівтвердих сирів. Згідно даних статистики, 40 тис за минулий рік імпортовано сирів в Україну. Тобто  імпорт сирів складає 20 %.  В структурі нашого збуту десь 60 % — це внутрішній ринок, і ми його не хочемо втратити.  Також є експорт. На жаль, у нас є тільки маленькі партії, пробні партії, де ми привчаємо наших партнерів з Європи до наших українських сирів. Але масового збуту вони не мають. Основний ринок збуту наших сирів — це традиційно пострадянські держави. Основний — це Казахстан, звісно, Молдова, країни Кавказу. Що стосується сирних продуктів, то тут географія більш широка. Тут ми робимо поставки в країни Близького Сходу. Споживають наш сирний продукт і Саудівська Аравія, і Емірати, й інші арабські країни. Також є приклади, коли сир наш пробують купувати країни Північної Африки, але це разові контракти. Основний ринок — це пострадянські країни. До речі, є запит від Канади і Сполучених Штатів, але ми стикаємося з митними тарифами, які роблять поставку туди нецікавою.

А чому? Розкажіть про це детальніше.

З Канадою в нас наче зона вільної торгівлі, але там настільки багато виключень, що легше назвати, що туди включено, в зону вільної торгівлі. Ми просили міністерку економіки України написати листа для того, щоб переглянули позицію саме по сирах. Але поки що нічого не вийшло з цього. Канада все ж таки займає протекціоністську політику відносно свого аграрного сектору і аграрної переробки. Тому поки там, мита сягають 300%, нереально туди зайти, щоб це було цікаво і конкурентно на тих ринках. Але запит звідти йде. Я думаю, що це повинно бути одним із завдань держави.

“Нашого споживача треба привчати до культури споживання сирів”

А можете розповісти про якісь надбання, відзнаки, які українські виробники сиру отримують з за кордоном на якихось профільних фестивалях або конкурсах…

Нам потрібно все ж таки міняти трохи культуру споживання, тому що культура споживання сирів залишається ще ортодоксальною. Це, в принципі, бутерброд зранку чи то дорослому, чи то дитині. Тобто основне споживання — це сичужний сир.  Але ж світ сирів різноманітний і та ж Франція, Швейцарія показують, що крім цих сирів є й інші, які смакують. Це блакитні сири, м’які сири, свіжі сири. Я хочу сказати, що в загальному імпорті у нас мало таких сирів, вони займають десь 10% загального імпорту.

Треба привчати нашого споживача до культури, а нашому виробництву намагатись все ж таки теж вміти виробляти такі категорії сирів. Для того, щоб привчати, влаштовуються фестивалі. І тут креативом більше займаються маються крафтові виробники, не великі традиційні, а крафтові. І з цими сирами крафтовими Україна дійсно виступає, бере участь в World Cheese Award — це загальносвітовий конкурс. Востаннє він відбувся в Португалії, де наші невеликі виробники виставляли свої сири. Вони дійсно здобули нагороди.

Але якщо ми говоримо про індустрію, то індустрія — це об’єми і продовольча безпека. Це вже інша категорія. Тому нам все ж таки більш важливо, щоб це була індустрія, яка є конкурентною для того, щоб ми не віддавали внутрішній ринок на відкуп імпорту, адже для будь-якого виробника він базовий. І тут нам потрібно конкурувати.

ukr.radio