Європейський Союз зробив вирішальний крок до укладення однієї з найбільших торговельних угод у своїй історії, погодивши політичні параметри договору з південноамериканським блоком МЕРКОСУР, до якого входять Бразилія, Аргентина, Парагвай і Уругвай.

Переговори тривали понад 25 років і неодноразово заходили в глухий кут через суперечки навколо сільського господарства, екологічних стандартів та внутрішньої політики країн ЄС.

Угода має створити зону вільної торгівлі, що охоплює близько 780 мільйонів людей, і передбачає поступове скасування більшості мит між сторонами. Для Євросоюзу це означає розширений доступ до ринків Південної Америки, які досі були захищені високими тарифами, особливо у сфері промислових товарів. Найбільшими вигодонабувачами в ЄС вважають автомобільну, машинобудівну та хімічну галузі, які отримують шанс значно наростити експорт.

Водночас угода стала джерелом серйозного внутрішнього конфлікту в Європі. Найбільший опір чинять фермери та аграрні лобі, які побоюються напливу дешевшої сільськогосподарської продукції з країн МЕРКОСУР, насамперед яловичини, птиці та цукру. Саме ці побоювання стали однією з причин масштабних протестів фермерів у кількох країнах ЄС, зокрема у Франції, Ірландії та Польщі.

Франція була серед найрішучіших противників угоди, заявляючи, що вона ставить європейських фермерів у нерівні умови та не гарантує дотримання однакових стандартів виробництва. Попри це, більшість держав-членів ЄС підтримали домовленість, дозволивши просунути її вперед за процедурою кваліфікованої більшості, навіть без одностайної згоди.

Окрему критику висловлюють екологічні організації, які вважають, що угода може призвести до зростання вирубки лісів у Південній Америці та підірвати кліматичні зобов’язання ЄС. Прихильники ж договору наполягають, що він, навпаки, дає Брюсселю більше важелів впливу на екологічні та соціальні стандарти в країнах-партнерах.

Для Євросоюзу угода з МЕРКОСУР має не лише економічне, а й геополітичне значення. У Брюсселі її розглядають як спосіб диверсифікувати зовнішню торгівлю в умовах глобального протекціонізму та зменшити залежність від США і Китаю. Водночас навіть прихильники визнають, що економічний ефект для ВВП ЄС буде обмеженим і розтягнутим у часі.

Наступним етапом має стати ратифікація угоди Європейським парламентом, де її доля залишається невизначеною. Очікується, що дебати будуть гострими, а протистояння між промисловими інтересами, аграрним сектором та екологічними вимогами лише посилиться.

ІНФАГРО за матеріалом politico.eu