Ще у 1913 році Міністерством внутрішніх справ Російської імперії було видано книгу Семена Леонідовича Рашковича, директора Санітарно-технічного інституту, «Фальсифікація коров’ячого масла кокосовим жиром».

Цю цікаву, невелику за обсягом книгу (44 сторінки) було присвячено суто практичному питанню: як лабораторним методом найточніше визначити вміст кокосової олії у вершковому маслі.

Було розглянуто кілька лабораторних методів, з опису яких зрозуміло, що справа це не проста, і зроблено висновок про те, що метод, розроблений автором разом з колегою, А.А. Курдюмовим, дає можливість кількісного вимірювання наявності кокосової олії у вершковому маслі «у межах його наявності у сумішах у 10% і навіть нижче».

Пройшло вже більш ніж 100 років з часу випуску книги, і, напевно, методи вимірювання тепер зовсім іншого рівня, і не становлять такої великої проблеми, як це було на початку минулого століття. Проблемою залишилася живуча практика самої фальсифікації вершкового масла кокосовою (пальмовою) олією.

Цікава історія появи кокосової олії на теренах Російської імперії, яку описує Рашкович: «Кокосова олія в Росії почала вироблятися з 1880 року, на двох заводах у Ризі і Лібаві, а тепер [1913] вже виробляється великою кількістю фабрик у Санкт-Петербурзі, Москві, Одесі, Ризі, Лібаві, Ростові-на-Дону, Нижньому Новгороді і Малобондзі з загальним виробництвом у три мільйони пудів (точної статистики немає) [близько 50 тис. тонн]. Кокосова олія використовується, головним чином, у миловарному виробництві, очищена –  в їжу під різними назвами (Пальмін, Коковар, Жаровар, Кунероль, Кохімоль, Аліма і ін.)».

В Росії кокосова олія з’явилася під назвою «Пальмін» і швидко поширилася, причому питання її придатності у їжу розглядалося Медичною Радою у 1902 році і було визнано, що за своїми фізичними властивостями, а також засвоюваністю, вона придатна в якості харчового продукту, але за складом своїм відрізняється від коров’ячого масла. На основі проведених досліджень продукти такого походження було рекомендовано «для харчового забезпечення солдатів».

Як вирішувалося питання маркування? Та приблизно так само, як і зараз, шляхом рекомендацій: «На думку Медичної Ради допустиме маркування тільки у наступній редакції: «Пальмін», очищений  жир кокосових горіхів, пропонується як жирова речовина для страв. Ціна. Місце продажу».

15 листопада 1905 року Медичною Радою було видано циркуляр, в якому зазначалося: «У даний час у продажу з’явився рослинний продукт під назвою «Пальмін», що пропонується у якості сурогату коров’ячого масла, і  який може його замінити. Медична Рада, розглянувши склад і властивості означеного продукту, прийшла до висновку, що хоча «Пальмін», очевидно, придатний до вживання у якості харчового продукту, але за своїм складом відрізняється від коров’ячого масла, а тому не можна стверджувати, що його значення для живлення організму абсолютно тотожне тому, що його має коров’яче масло».

Тому Медична Рада, яка вочевидь опікувалася тими ж питаннями, що зараз у нас Держпродспоживслужба, встановила певні правила «для убезпечення населення від введення в оману щодо харчових властивостей «Пальміну»:

• «Пальмін» повинен продаватися виключно під цією назвою, в особливій упаковці з написом «Пальмін – рослинна олія»
• Заборонено змішувати «Пальмін» з коров’ячим маслом і випускати подібні суміші у продаж, а також зберігати їх в місцях виробництва або продажу коров’ячого масла

Деякі рядки книги Рашковича виглядали б абсолютно сучасно, якби не рясне «ять» та інші ознаки граматики того часу: «Широке розповсюдження кокосової олії викликало великий переполох серед осіб, зацікавлених у виробництві та торгівлі коров’ячим маслом».

Почалося жваве листування між тодішніми відомствами та компаніями – виробниками вершкового масла. Хвилю здійняв маркетинговий хід фірми Іоффе, яка розіслала маслоробним заводам циркуляр про «кокосову олію як найкращий сурогат для додавання  до коров’ячого масла». Крім самих маслоробів, це збурило біржові комітети (спочатку Сибірські), Головне управління землевпорядкування і землеробства, а також Міністерство торгівлі та промисловості. Це і було початком боротьби з фальсифікацією вершкового масла. Це був 1909. Не пройшло і року, як граф Ігнатьєв, що очолював Департамент землеробства, скликав нараду про заходи боротьби з фальсифікацією коров’ячого масла. Ось її висновки:

• “Боротьба з фальсифікацією тільки заборонами та поліцейським и заходами неможлива
• Сучасні наукові засоби не завжди дають можливість точно встановити наявність рослинної олії, доданої до коров’ячого масла
• Боротьба з фальсифікацією масла встановленням сертифікатів за голландським зразком у нас [в Російській імперії] неможлива через великий розмір маслоробних регіонів і розкиданість по їх території  маслоробних заводів
• Необхідно збільшити кількість лабораторій, які відіграють величезну роль у боротьбі з фальсифікатом
• Бажано додавати до маргарину і кокосової олії індикатор, який би легко розпізнавався хімічними реактивами
• Потрібно залучити до боротьби з фальсифікацією масла громадські органгізації: земства, сільськогосподарсткі організації, органи міського самоуправління, товариства охорони громадського здоров’я, комітети по холодильній справі, біржові комітети, а також учбові заклади, у розпорядженні яких є відповідні лабораторії”

На нараді, між іншим, було висунуто пропозицію про заборону ввезення кокосової олії до Сибіру, але її було відхилено. Мотивували тим, що заборона тільки зробить ввезення підпільним, а бажаного результату не дасть. Потім висновки цієї наради набули законодавчої сили, це трапилося вже у 1912 році.

У нашій «новій молочній історії» широке розповсюдження використання пальмової олії молочною промисловістю відносять приблизно до 90-х минулого сторіччя і пов’язують це із самими різними причинами. Виявляється, у проблеми використання пальмової олії у виробництві вершкового масла вже довга історія. І, схоже, що за більш ніж 100 років, не знайшлося нікого, хто б міг цю проблему вирішити.

ІНФАГРО