Концепція імпортозаміщення в Росії практично не спрацювала. До таких висновків прийшли учасники диспуту, організованого Асоціацією незалежних центрів економічного аналізу. Виграли в основному лише фармацевтика і сільськогосподарські виробники.

У диспуті брали участь, зокрема, професор Російської економічної школи Наталя Волчкова і заступник гендиректора Центру макроекономічного аналізу і короткострокового прогнозування Володимир Сальников. І Волчкова, і Сальников погодилися з тим, що від агресивної політики імпортозаміщення для російської економіки більше шкоди, ніж користі.

Однак Сальников допускає обережне застосування такої політики в секторах, пов’язаних з безпекою Росії, наприклад, в оборонно-промисловому комплексі або сільському господарстві. Волчкова ж вважає, що імпортозаміщення уповільнює економіку і знижує добробут громадян.

“Продовольча безпека – це не про продовольчу самодостатність. Це достатнє забезпечення доходів населення, щоб купувати на світовому ринку найрізноманітніший продовольчий кошик”, – пояснює вона.

Обидва економісти бачать проблеми в структурі експорту країни, в якому переважає сировина, але бачать різні рішення цієї проблеми. Волчкова виступає за лібералізацію торгівлі. За її словами, в Росії є 6 тисяч несировинних компаній, які успішно експортують на зовнішній ринок. У приклад вона наводить завод “Монокристал”, який виробляє кнопки для Iphone. Завод вбудований в світові ланцюжки поставок, хоча знаходиться в Ставрополі, пояснює вона. Сальников бачить необхідність у промисловій політиці і захисті виробників від торгових бар’єрів, які створені в тому числі в інших країнах.

Хто виграв від імпортозаміщення?

На думку Сальникова, невеликий прогрес в імпортозаміщення є. Він порівнює співвідношення імпорту товарів і доданої вартості (графік див. тут). Це індикатор обсягу робіт, вироблених російськими компаніями. В основному від імпортозаміщення виграли сільськогосподарські виробники, деякі види хімічного виробництва і фармацевтика.

У харчовому секторі головним переможцем стало виробництво м’яса і м’ясопродуктів, хоча Сальников зауважує, що це стосується в основному курятини. Наприклад, виробництво яловичини повністю зосередити в Росії не можна, і все одно доведеться частину її імпортувати, вважає він.

У числі тих, хто виграв, виявилися виробництво молочної продукції та рослинництво. А ось консервованих овочів і фруктів, навпаки, в Росію стали завозити більше.

У секторі виробництва машин та обладнання невеликий позитивний ефект помітний в сільгоспобладнанні і побутових приладах. Виробництво більшості інших видів обладнання, скоріше, постраждало від імпортозаміщення або воно на нього ніяк не вплинуло.

Сальников пояснює, що багатьом компаніям все одно доводиться купувати імпортні матеріали або різне обладнання, яке подорожчало через зниження курсу рубля. Це і заважає імпортозаміщенню в деяких областях. Ще одна причина невдачі полягає в тому, що багато російських виробників після девальвації вважали за краще не використовувати цю конкурентну перевагу, а слідом за іноземцями підняли ціни.

Волчкова вважає, що концепція імпортозаміщення в Росії не спрацювала в принципі. На її думку, жодної причини проводити подібну політику в Росії не було і досі немає. За її розрахунками, якщо політика імпортозаміщення в Росії дійсно спрацювала б, це лише сповільнило б зростання економіки. Уряд, щоб захистити окремі галузі, підвищив би торговельні тарифи. Це б ударило по іншим галузям економіки, виробництво яких знизилося б. За розрахунками економіста, в цілому ефект був би негативний – економіці в цілому було б завдано шкоди. Виграли б окремі галузі, а в цілому економіка програла б, впевнена експерт.

Імпортозаміщення може бути шкідливим

Обидва експерти вважають, що проблеми пов’язані зі структурою експорту Росії, перекошеного в сторону сировини.

Росія сильно інтегрувалася в світову економіку за останні 25 років, але у неї склалася дуже вузька спеціалізація, пояснює Сальников: “Те, що ми інтегрувалися, мене не засмучує, засмучує те, як ми інтегрувалися. Як чорноробочі світової економіки. Ми спеціалізуємося на брудній роботі з видобутку ресурсів”, – пояснює він.

Волчкова зазначає, що в світі створені ланцюжки поставок і створення продукції: товар задумують випускати в одній країні, деталі для нього роблять в інший, а збирається він у третій. У таких ланцюжках Росія, за рідкісними винятками, бере участь як постачальник сировини. “Немає тих інвесторів, немає тих компаній, які управляють цими ланцюжками”, – пояснює Волчкова.

На її думку, для того, щоб Росія почала брати участь в таких ланцюжках, потрібні лібералізація торгової політики, зниження тарифів та зняття різних бар’єрів, в тому числі і для імпорту. На її думку, вільний імпорт необхідний, щоб вбудуватися в такі ланцюжки, а бар’єри на його шляху лише знижують ефективність економіки. За її підрахунками, експортери, які також активно імпортують різні товари, в середньому на 85% ефективніше тих експортерів, які нічого не імпортують. Волчкова пояснює, що ці компанії ввозять обладнання і технології, які і роблять їх більш продуктивними.

Політика лібералізації проти безпеки

Сальников і різні економісти, які прийшли на диспут, не погодилися із закликами до лібералізації. Деякі побоюються, що повториться досвід 1990-х років, а хтось боїться, що російські компанії будуть не захищені. Сальников вважає, що політику імпортозаміщення варто проводити, наприклад, в сфері оборони або продуктової безпеки. Це, за його словами, не пов’язане з економічними міркуваннями: “Треба втримати територію і забезпечити стабільність розвитку на цій території. Якщо для нас це так, то нам потрібен ОПК. Якщо для нас це не так, то нам не потрібен ОПК, а потрібна максимальна інтеграція у світову економіку”, – пояснює він.

Сальников підкреслює, що в світі йде жорстка конкуренція, і інші країни використовують широкий набір інструментів для створення торгових бар’єрів. “Але коли ми просто інтегровані, відкритість підвищує вразливість, якщо, звичайно, ми не розміру слона”, – упевнений він. На його думку, від санкцій Росію міг би захистити лише розмір економіки. Якби економіка Росії була б розміром з китайську, санкції проти Росії не були б введені.

Волчкова вважає, що санкцій можна було б уникнути, якби Росія, навпаки, була глибоко інтегрована в світову економіку. Цього не дозволив би бізнес. На її думку, ділові інтереси завжди випереджають політику. “Бізнес не хоче ні санкцій, ні контрсанкцій. Чим більше інтеграційні інтереси бізнесу, тим менше ймовірність політичних ускладнень. З цієї точки зору, ми недостатньо інтегровані, щоб сьогодні запобігти цим санкціям або контрсанкціям”, – запевняє вона.

Більшість економістів в цілому підтримали Сальникова. Хтось боявся за продовольчу безпеку, хтось переживав, що російська промисловість без підтримки просто не витримає конкуренцію, а хтось тривожився, що якщо не допомогти сільгоспвиробникам, то можна залишитися без свіжої курки. “Треба сильно штовхатися ліктями, щоб хоча б якусь щілину зайняти”, – пояснював ситуацію Сергій Агібалов з Інституту енергетики і фінансів. На його думку, російська промисловість навряд чи зможе самостійно зайняти місце в світових ланцюжках поставок.

Олександр Широв з Інституту народного господарства і прогнозування РАН вважає, що ланцюжки виробництва можна створити і всередині країни. Він, як і інші економісти, боїться повторення ситуації 1990-х років.

Наталя Смородинська з Інституту економіки РАН, навпаки, боїться іншого: світове виробництво змінилося, а багато в Росії цього не розуміють: “Або ви вбудовуєтеся у правила гри, або програєте”, – попереджає вона.

bbc.com